Із початком російсько-української війни тисячі цивільних стали на захист країни. Серед них був і Віталій Дорошенко із села Обложки на Глухівщині. Від 2014 року він постійно повертався на фронт — не міг залишити побратимів і війну, яка стала частиною його життя. У 2022 році Віталій загинув на Харківщині. Спогадами про нього поділилися мама та дружина військового.
“Він був людиною-святом”
Рідні згадують Віталія як дуже відкриту й життєрадісну людину. У дитинстві він любив співати, захоплювався футболом і обожнював риболовлю.
“Ще малим постійно бігав на річку. Бувало, дорослі чоловіки сидять без улову, а він приходить із повним відром риби й радіє: “Мам, дивись, скільки наловив””, — пригадує мати Світлана Полуніна.
Після дев’ятого класу Віталій вступив до технікуму, де вивчився на електрика та отримав права тракториста. А у 2011 році його призвали до армії. Саме тоді він почав зустрічатися зі своєю майбутньою дружиною Альоною.
“Він одразу мені сподобався. Дуже веселий, товариський, завжди усміхнений. Міг знайти спільну мову з будь-ким”, — каже жінка.
Після армії Віталій працював трактористом у Дубовичах. Та навіть після важких робочих змін знаходив час для коханої.
“Він постійно працював, але все одно хотів хоча б трохи побути разом, прогулятися, поговорити”, — згадує Альона.
Війна, яка змінила його життя
У 2014 році Віталій отримав повістку. Його мобілізували до 27-го Сумського артилерійського полку. Тоді ж Альона дізналася, що чекає дитину.
“Коли ми вирішили одружитися, його відпустили лише на кілька днів. Ми швидко розписалися, побули трохи з рідними — і він знову поїхав”, — розповідає дружина.
Віталій служив на Донеччині. Додому приїздив рідко, тому вперше побачив маленького сина лише через кілька місяців після його народження. Із часом, каже Альона, війна дуже змінила чоловіка.
“Після фронту він уже не бачив себе в цивільному житті. Постійно казав: “Ще трохи, ще пів року — і повернуся додому”. Але щоразу залишався служити далі”, — говорить вона.
Попри втому і небезпеку, Віталій не міг покинути побратимів. Тому після завершення одного контракту підписував інший.
“Хто, як не ми?”
Повномасштабне вторгнення родина зустріла окремо. Альона залишилася з дитиною у Глухові, а Віталій був на службі.
“Коли він зателефонував зранку 24 лютого, я не знала, що робити. А він мене заспокоював, хоча сам був у дуже небезпечній ситуації”, — пригадує дружина.
Саме Віталій організував, щоб рідних вивезли з міста у безпечніше місце. У перші місяці великої війни він воював на Сумщині, а згодом — на Харківщині. Навіть під час бойових дій знаходив час зателефонувати додому.
“Він завжди повторював: “Усе буде добре. Хто, як не ми?”. І виходило так, що не я його підтримувала, а він мене”, — каже Альона.
Останній Великдень
Новий 2022 рік Віталій ще зустрічав удома. Особливо теплими для родини стали дні, коли всі разом перехворіли на коронавірус, і чоловік через це довше залишався вдома.
“Ми тоді багато часу провели разом. Це були дуже щасливі моменти”, — згадує дружина.
У лютому він ще ненадовго заїжджав додому — переночував і рано-вранці поїхав назад. Та зустріч стала останньою. Мати Віталія добре пам’ятає їхню останню розмову на Великдень.
“Він подзвонив, ми похристосалися, трохи поговорили. А наступного дня я спекла дві найкращі паски й віднесла їх для військових. А ввечері вже прийшла страшна звістка”, — говорить Світлана.
25 квітня 2022 року Віталій Дорошенко загинув у бою на Харківщині. Того дня він ще встиг поговорити з дружиною.
“Ми спілкувалися, як завжди. Нічого не віщувало біди. А потім мені подзвонили й сказали, що його більше немає. Я не могла в це повірити — адже ми щойно говорили”, — згадує Альона.
Пам’ять про нього живе
Рідні кажуть: Віталій був дуже товариським, тому мав багато друзів і побратимів. Його телефон завжди розривався від дзвінків у день народження. Від 2014 року він пройшов війну разом із великою кількістю бойових товаришів, для яких став справжнім другом.
Життя Віталія обірвалося у 30 років. У нього залишився син.
Нагороди Віталія
Translation into English
With the outbreak of the Russian-Ukrainian war, thousands of civilians stepped up to defend their country. Among them was Vitalii Doroshenko from the village of Obloshky in the Hlukhiv district. Since 2014, he had repeatedly returned to the front lines—unable to leave his comrades behind or the war that had become a part of his life. In 2022, Vitalii was killed in the Kharkiv region. His mother and wife shared their memories of him.
“He was a ray of sunshine”
His family remembers Vitaliy as a very open and cheerful person. As a child, he loved to sing, was passionate about soccer, and adored fishing.
“Even as a little boy, he was always running down to the river. Sometimes, grown men would be sitting there with nothing to show for their efforts, and he’d come back with a bucket full of fish, beaming: ‘Mom, look how much I caught!’”, — recalls his mother, Svitlana Polunina.
After ninth grade, Vitaliy enrolled in a technical school, where he trained as an electrician and obtained his tractor operator’s license. And in 2011, he was drafted into the army. It was then that he began dating his future wife, Alona.
“I liked him right away. He was very cheerful, sociable, and always smiling. He could get along with anyone”, — she says.
After the army, Vitaliy worked as a tractor driver in Dubovychi. But even after long shifts, he found time for his beloved.
“He was always working, but he still wanted to spend at least a little time together, go for a walk, talk”, — Alona recalls.
The War That Changed His Life
In 2014, Vitalii received his draft notice. He was mobilized into the 27th Sumy Artillery Regiment. Around that time, Alona found out she was pregnant.
“When we decided to get married, they only let him come home for a few days. We got married quickly, spent a little time with our families—and he left again”, — his wife says.
Vitaliy served in the Donetsk region. He rarely came home, so he didn’t see his little son for the first time until several months after his birth. Over time, Alona says, the war changed her husband profoundly.
“After the front lines, he couldn’t see himself in civilian life anymore. He kept saying, ‘Just a little longer, another six months—and I’ll come home.’ But every time, he stayed on to serve”, — she says.
Despite the exhaustion and danger, Vitaliy couldn’t abandon his comrades. So after one contract ended, he signed another.
“Who else but us?”
The family faced the full-scale invasion separately. Alona stayed with their child in Hlukhiv, while Vitalii was on duty.
“When he called me on the morning of February 24, I didn’t know what to do. But he reassured me, even though he was in a very dangerous situation himself”, — his wife recalls.
It was Vitalii who arranged for his family to be evacuated from the city to a safer place. In the first months of the war, he fought in the Sumy region, and later in the Kharkiv region. Even during combat operations, he found time to call home.
“He always said, ‘Everything will be fine. Who else but us?’ And it turned out that it wasn’t me supporting him, but him supporting me”, — says Alona.
The Last Easter
Vitaliy spent New Year’s 2022 at home. The days when the whole family came down with COVID-19 together were especially heartwarming, as it meant he stayed home longer.
“We spent a lot of time together back then. Those were very happy moments”, — his wife recalls.
In February, he stopped by home briefly—he stayed the night and left early in the morning. That visit turned out to be their last. Vitaliy’s mother remembers their last conversation on Easter very well.
“He called, we exchanged Easter greetings, and talked a little. The next day, I baked two of my best Easter cakes and took them to the soldiers. And that evening, the terrible news came”, — says Svitlana.
On April 25, 2022, Vitalii Doroshenko was killed in action in the Kharkiv region. That day, he still managed to speak with his wife.
“We talked, just like always. Nothing foreshadowed trouble. And then they called me and said he was gone. I couldn’t believe it—after all, we had just spoken”, — recalls Alona.
His memory lives on
His family says: Vitalii was very sociable, so he had many friends and comrades. His phone was always ringing off the hook on his birthday. Since 2014, he fought in the war alongside many comrades-in-arms, to whom he became a true friend.
Vitaliy’s life was cut short at the age of 30. He is survived by his son.
