Легенди про багатокілометрові таємні ходи під Глуховом, якими колись можна було непомітно дістатися сусідніх монастирів чи навіть самого Києва, десятиліттями переповідають із вуст у вуст. Проте справжня історія, що прихована просто у нас під ногами, виявляється набагато драматичнішою за будь-які вигадки.
Тут є все: козацькі підкопи з вибухівкою часів облоги 1664 року, розкішні винні льохи гетьмана Скоропадського, де зберігалася державна скарбниця, та глибокі підземелля старовинних пивоварень, які під час Другої світової війни рятували тисячі містян від авіабомб.
«Я відверто скажу: я не вірю в підземелля. Це для мене досить болюча тема, тому що протягом повномасштабного вторгнення мені постійно телефонують із різних служб безпеки й запитують: "А розкажи про підземелля, яке з’єднує Глухів із Глинською пустинню або ще з якимись цікавими об’єктами?". Відразу скажу: таких колосальних підземних споруд у Глухові не існувало. А якщо й існували, то я про них не знаю. Але про дрібні провалля, льохи, склепи та інші цікаві підземні об’єкти я все ж можу дещо повідати», – Хорунжий 3-ї окремої штурмової бригади, науковий співробітник Національного заповідника «Глухів» та аспірант ГНПУ імені Олександра Довженка Олександр Мірошниченко (позивний «Аніматор») у нашому матеріалі розвінчує популярні міфи та розповідає про справжнє підземне місто, яке ховається під глухівськими вулицями.
Підкопи під Київською брамою: як козаки зіпсували плани польського короля
Перша зупинка на нашій підземній мапі – біля Київської брами Глухівської фортеці. Це пам’ятка національного значення, яка існує тут ще від заснування міста та пам’ятає вирішальні події української історії.
Наприкінці січня 1664 року Глухів опинився в епіцентрі подій: місто брала в облогу й штурмувала величезна армія Речі Посполитої під проводом короля Яна II Казимира. Таємно обороною Глухова керував видатний козацький полковник Іван Богун. Перебуваючи формально на службі в поляків, він використовував своє становище, аби зливати інформацію глухівським козакам і заманити вороже військо у пастку. Метою Богуна було знищити польські сили під Глуховом та об’єднати Правобережну й Лівобережну Україну.
«Наголошую, що Глухів тоді обороняли виключно козаки, ніяких москалів тут не було й у помині», – додає під час розповіді Олександр Мірошниченко.
Щоби пробити оборонні вали міста, які розташовувалися на підвищенні, поляки застосували тогочасну інженерну технологію – так звані «мінні галереї». Вони копали підземні шахти, закладали туди порох та підривали земляні укріплення, аби піхота могла легко вдертися всередину фортеці.
«29 січня 1664 року відбувся перший штурм Глухівської фортеці з використанням підземної міни. Але її заклали вкрай невдало: уся вибухова хвиля пішла на самих поляків, їх засипало ґрунтом. Друга спроба також виявилася безуспішною через помилки інженерів. У результаті поляки втратили багато часу, кілька тижнів тупцювали під містом і так і не змогли його взяти», – розповідає глухівчанин.
Вважається, що частина цих підземних галерей була засипана разом із польською піхотою. На початку XX століття відомий український художник Георгій Нарбут, навчаючись у Глухівській гімназії, під час розваг на валах фортеці разом із друзями виявив людський скелет. На ньому був коштовний пояс та залишки дорогої тканини (кафтана) – ймовірно, зазначає Олександр, це були рештки знатного козака або офіцера часів того самого штурму 1664 року. Знахідку детально описали вчителі історії в рефераті, і вона тривалий час зберігалася в Глухівському педагогічному інституті.
Винний льох гетьмана та державна скарбниця: секретний склеп під церквою
Ще одне унікальне підземелля пов'язане з ім'ям видатного глухівчанина, археолога, кандидата історичних наук та військовослужбовця Юрія Коваленка, який загинув у боротьбі за Україну під час повномасштабної війни 14 березня 2023 року.
Ще до 2022 року пан Юрій звернув увагу на невелике провалля біля каплички поблизу храму Трьох Анастасій, сама капличка має помітний нахил. Йому вдалося проникнути всередину, а пізніше знайти архівні документи. Як з’ясувалося, саме на цьому місці колись стояла перша, дерев’яна Анастасіївська церква, збудована за часів гетьмана Івана Скоропадського та його дружини Анастасії.
Надзвичайно цінним свідченням тих часів є щоденник генерального підскарбія Якова Марковича, який часто гостював у гетьманів Івана Скоропадського та Данила Апостола.
«Будівництво цього підземелля родина Скоропадських розпочинала як сімейну усипальницю. Проте згодом вони вирішили надати перевагу Гамаліївському монастирю. А приміщення лишилося – просторе й міцне. Тоді його переобладнали під сімейну скарбницю та льох для елітних алкогольних напоїв, – розповідає глухівчанин. – Коли Яків Маркович приїжджав до Глухова, йому давали ключ від цього "склепу". Він спускався туди й знаходив пляшку гарної "мадери" чи французького шампанського. Або ж брав визначену суму грошей, щоб докупити чогось смачного до гетьманського столу».
У Глухівський період Гетьманщини цей склеп слугував головним сховищем, куди стікалися кошти державної скарбниці. Це приміщення повністю збереглося під землею до сьогодні. Не виключено, що майбутні провалля чи археологічні розкопки ще подарують глухівчанам унікальні знахідки.
Підземний притулок біля озера: де ховалися глухівчани під час авіанальотів
Сьогодні Павлівське озеро – це мальовниче місце відпочинку, де взимку діти катаються на санчатах та «плюшках», а влітку купаються у водоймі та влаштовують пікніки. Проте під час Другої світової війни корінний берег річки Есмань став місцем порятунку для багатьох глухівчан.
Про цю маловідому сторінку Олександру Мірошниченку розповів глухівський краєзнавець та історик Ігор Сбитний, який залишив по собі безцінні дослідження історії міста. У 1943 році, коли Глухів опинився під перехресним вогнем та постійними авіабомбардуваннями (і з боку радянських військ, що наступали, і з боку німецьких, що відступали), мешканці мікрорайону Червона Гірка ховалися у найбільшому підземному сховищі міста.
«На початку 20 століття саме тут діяв один із пивоварених заводів підприємця Теме. Це була колосальна цегляна споруда з високими трубами. Для зберігання продукції – пива та медів – збудували величезний підземний льох. Пізніше підприємство переробили на шкіряний завод. У 20 столітті від верхніх споруд не лишилося й сліду, а от глибокі підземелля вціліли. Ігор Іванович Сбитний згадував, як дитиною під час бомбардування біг вулицею Червоногірською і дивом врятувався, добігши до цього сховища. За його словами, у підземеллях пивоварні могли ховатися до тисячі людей».
Сьогодні на цьому місці немає глибоких ям чи котлованів – із часом природа, вода та ґрунт замились і засипали входи. Проте давні креслення початку XX століття підтверджують існування цих масштабних підземних залів.
Дерев’яна «траса» та підземні кімнати: що приховує глухівська «Стометрівка»
Улюблена пішохідна зона глухівчан – «Стометрівка» – поруч із будинком Глухівського земства, також зберігає свої секрети. Під час її масштабної реконструкції та викопування траншей археологічна група під керівництвом Юрія Коваленка виявила унікальні об'єкти.
Першою знахідкою стала стародавня дерев’яна дорога козацької доби, яка прокинулася через усе місто – справжня підземна «автомагістраль» минулого. Один із її фрагментів вдалося зберегти й перенести до археологічного музею. Крім цього, важка техніка відкрила й підземне провалля.
«Це був звичайний льох старовинного будинку. Глухів неодноразово горів і повністю перебудовувався. Старі будинки зникали, а їхні міцні цегляні підвали засипали будівельним сміттям і будували щось нове просто над ними. З часом під дією води та коріння дерев ці склепіння провалюються. Одне з таких проваль веде у розлогу підземну кімнату, що простягається аж до червоного будинку поруч», – пояснює історик.
Олександр Мірошниченко зазначає, що подібний колосальний об’єкт із цегляними склепіннями та багатьма кімнатами було виявлено й під час будівництва місцевого супермаркету «АТБ». Археологи повністю дослідили та замалювали ті підземні кімнати перед зведенням будівлі.
Замість епілогу: чи існують тунелі до Києва?
Усі підземелля Глухова – рукотворні. Це можуть бути підкопи XVII століття, таємні траншеї до річки, якими під час облоги набирали воду, підвали старовинних купецьких будинків, винні льохи чи церковні склепи.
«Якщо в майбутньому хтось знайде справжній тунель, який веде з Глухова до Києва чи інших міст – це буде грандіозна сенсація. Проте на жодному старовинному плані чи кресленні, які зберігаються в архівах, подібних об’єктів зафіксовано не було», – каже на завершення Хорунжий 3-ї окремої штурмової бригади, друг "Аніматор" Олександр Мірошниченко.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram.
