Камера в руках у теперішньому Глухові часто викликає тривогу: хтось пройде повз насторожено, а хтось припустить найгірше. У прикордонні, яке щодня піддається ворожим обстрілам, кожен дбає про безпеку, тому й погляди на людину з об’єктивом тут максимально пильні. Глухівчанин Анатолій Мироненко це чудово розуміє, але улюблену справу не полишає. Для нього це не просто пошук гарних ракурсів, а справжні ліки від стресу та доказ того, що його рідний дім – живий.
Про те, як захоплення довжиною у чверть століття починалося з камери на нуль один мегапікселя, чому звичайне фото голубів біля магазину закінчилося для чоловіка поїздкою до відділу поліції та як об'єктив допомагає триматися за життя під обстрілами – читайте далі у нашому матеріалі.
Фото – як ліки від стресу
Анатолій Мироненко захоплюється фотографією близько 25 років. Він ще пам’ятає часи, коли перші кадри робив на камеру звичайного кнопкового телефона з роздільною здатністю всього 0,1 мегапікселя. За чверть століття чоловік змінив чимало техніки та експериментував із моделями. Але переконаний: обмеження апаратури лише навчили його бачити суть кадру, уникати зайвого та фокусуватися на головному.
Фото на перший телефон
У його величезному архіві зберігається і справжня фотоісторія Глухова. На світлинах Анатолія можна побачити знакові та вже історичні події міста: наприклад, як демонтували пам'ятник Леніну, як зводили величний купол на Трьох-Анастасіївській церкві чи як вирувало життя на місцевому аеродромі, коли там ще активно функціонували стрибки з парашутом.
Проте сьогодні для Анатолія фотографія – це не про фіксацію масштабних подій чи дорогу техніку, а про внутрішній стан і порятунок від важкої буденності прикордоння.
«У мирний час було дуже багато стресу, а зараз його стало ще більше. І один із способів втекти від цього напруження для мене – це саме фотографія. Для мене цей процес – не технічний аспект, не ціна камери, об’єктива чи іншого приладдя. Головне – це те, що ти встиг побачити, і твоя подальша робота з цим матеріалом», – пояснює глухівчанин.
«Інше місто» у відблисках та тінях
Справжня творча насолода для Анатолія починається вже вдома, під час обробки світлин. Натиснути кнопку затвору – це лише початок. Саме під час редагування знімок наповнюється особливим сенсом, кольором та контрастом.
Колись у Глухові чоловік навіть презентував власну виставку під назвою «Інше місто». Це був бунтарський період його творчості, який заперечував класичну школу зйомки. Замість традиційних «листівочних» ракурсів Анатолій показував рідні вулиці через гру тіней та відображення у калюжах чи шибках вікон. Колеги, згадує, дивувалися таким експериментам.
«Було дуже багато запитань від фотографів класичної школи. Вони дивувалися: "Чому твої роботи так сильно відрізняються? Чому вони передають колір не так, як ми бачимо звичайними очима?". А я відповідав, що фотографія – це мистецтво, в якому немає залізного набору правил, яким треба обов'язково слідувати», – розповідає він.
Чому небо — єдиний безпечний простір
За десятки років Анатолій знімав усе: природу, людей, архітектуру. Проте зараз історичні будівлі намагається обходити стороною, щоб не викликати зайвих підозр.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік майже рік узагалі не брав до рук камеру. Усередині утворилася порожнеча, яку згодом довелося рятувати. Тоді він і перейшов на зйомку природи та неба – адже це чи не єдиний простір, де немає заборонених об'єктів. Хоча небо прикордоння тепер часто плямують силуети ворожих безпілотників, погляд угору все одно допомагає відірватися від важких думок.
«Оце небо – воно щодня різне: похмуре чи сяюче, синє, червоне, жовте... Незалежно ні від чого, воно завжди надихає», – додає Анатолій.
Захоплення з перешкодами
Навіть на околицях міста, далеко від стратегічних об'єктів, людина з камерою викликає занепокоєння. Перехожі часто підходять і прискіпливо допитуються, що саме фіксує об'єктив.
«Захоплюватися фотографією в прикордонному місті сьогодні – це, по-перше, мати приводи до відділку поліції. По-друге – постійно ловити на собі серйозні чи несерйозні погляди від місцевих. І по-третє – без упину відповідати на питання, що саме ти фотографуєш. Я чудово розумію, які об’єкти чи переміщення техніки заборонено знімати за законом. Із цими правилами я ознайомився ще на початку повномасштабної війни», – каже чоловік.
Одного разу така пильність містян закінчилася для Анатолія візитом до поліції. Чоловік просто побачив на даху магазину пару голубів, пір'я яких дивовижно світилося у весняних сонячних променях. Анатолій дістав камеру з довгим об’єктивом, щоб зафіксувати цей момент, але перехожі злякалися такої «бандури» й викликали полцію.
«Я показав людям, що саме знімаю. Намагався пояснити, що знаю, які локації фотографувати небажано, а які не можна викладати в соцмережі. Але людей це не зупинило – вони викликали поліцію, і я поїхав до відділку. Правоохоронці провели зі мною роз’яснювальну роботу. Я все розумію: зараз у людей стрес, стрес у мене, стрес у всіх. Але мій спосіб боротьби з цим стресом – це фотоапарат».
Попри обережність перехожих, тривоги й пережитий досвід спілкування з поліцією, Анатолій не полишає камеру. Він просто сховався в природі: у мінливому небі, у поглядах тварин та крихітному житті комах на озері. Останню таку зйомку чоловік якраз і показує із «боліт» місцевих Глухівських озер.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
