Відомий дослідник, археолог і кандидат історичних наук Юрій Коваленко багато років присвятив пошуку маловідомої Василівської церкви, але так і не зміг остаточно її локалізувати. Храму немає на жодному з відомих планів Глухова 18 століття, а в історичних джерелах про нього лишилися лише поодинокі та розмиті згадки. Нову сторінку в цій історичній загадці відкрив хорунжий 3-ї Окремої штурмової бригади та історик Олександр Мірошниченко.
Хто повідомляє: Олександр Мірошніченко
У чому суть
У фондах Центрального державного історичного архіву України Олександр Мірошниченко відшукав унікальний документ 1772 року (Ф.54, оп.3, спр. 7048) — рапорт предводителя глухівського шляхетства Василя Кочубея до Малоросійської колегії.
Загальноміські цвинтарі та смертоносні хвороби
Документ описує складні пошуки ділянок для нових загальноміських кладовищ за межами Глухова. У ті часи на околицях ховали людей, які померли від інфекційних хвороб. Подібні поховання суворо заборонялося розкопувати — навпаки, над ними рекомендували насипати вищі вали землі, аби літнє тепло не провокувало нові спалахи заразу.
Знайти дві квадратні ділянки розміром 200 на 200 сажнів у густозаселеному місті було непросто. Потрібно було домовитися з власниками, оцінити й викупити землі, залучити до обговорення духовенство та містян. Розробку технічної документації, пошук матеріалів і робітників доручили відомому архітектору Андрію Квасову.
Де шукати міфічний храм
Першу ділянку під цвинтар відшукали поблизу Севського шляху — між землями покійного аптекаря Бетера та генерал-майора, коменданта Глухова Делатура. Згідно з документом, це кладовище мала обслуговувати розташована поруч Білополівська Василівська церква.
Другу ділянку обрали за Веригіном на нивах жителів Василя Кукси, Іллі Бондара та вдови Пискунки (опікуватися ним мала церква Захарія та Єлизавети). Обидва цвинтарі планували окопати глибокими ровами, обнести високими валами та облаштувати воротами.
Як зазначає Олександр Мірошниченко, якщо співставити Севський шлях на плані Глухова 1784 року із сучасним містом, дорога починалася від провулку Шевченка й пролягала на схід вулицею Євгена Коновальця. Найближчим до цієї зони є нинішнє Вознесенське кладовище.
Знайдений архівний документ не лише відкрив невідомий проєкт архітектора Андрія Квасова та історію заснування Веригінського й Вознесенського цвинтарів, а й підтвердив: у 1772 році церква Св. Василя на Білополівці дійсно існувала. Проте чи знаходилися два храми поруч і куди згодом зникла Василівська церква — поки залишається однією з головних таємниць Глухова.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
