До 10-х ровокин від дня смерті Миколи Федоровича Кубана (1928 –2015) – відомого глухівського громадського діяча та педагога, випускника Глухівського педагогічного університету.

Пам’ятається, як здавалося нещодавно писав про відомого в Глухові та районі Миколу Федоровича Кубана. Тоді в газеті «Данкор Глухів», де майже десятиліття був редактором, написав статтю з нагоди 80-річчя від дня народження нашого героя. А було це вже в далекому 2008 році. Тобто рухаємося до 100-літнього ювілею. Єдине, що нині нагода ще раз згадати. На жаль, дещо невтішна – десяті роковини від дня смерті М.Ф.Кубана 31 січня 2015 року.

Історія нашого краю, починаючи з важких післявоєнних 1940-х років і до початку нової війни росії на сході в Україні в 2014 році нерозривно пов’язана з життям і діяльністю Миколи Федоровича. До того ж він сам був і учасником цієї історії та справжньої енциклопедією чи не про всі події. Унікальність пам’яті підтверджувалася ще й умінням пригадати про людей, яких хоча б раз зустрічав наприклад у Сумах чи Києві, не говорячи вже про Глухівщину.

Народився Микола в часи НЕПу та українізації в Радянській Україні – 14 травня 1928 року в Глухові. Якраз на дитинство припали всі тяготи життя за часів Сталіна – голодомор 1932-1933 рр., репресії другої половини 1930-х та німецько-радянська війна… У 1944 році маючи 5 класів школи вступив до Глухівського технікуму механізації сільського господарства. Так до спеціальності шевця, яку освоїв під час окупації, додався диплом механіка. Після закінчення технікуму 17-річний юнак у важкі післявоєнні роки працював механіком-контролером Апостоловського МТС в Дніпропетровській області.

У 1948 році вступив на фізико-математичний факультет Глухівського учительського інституту. Молодого фахівця направили вчителем до новоприєднаної Тернопільської області – в Конюхівській середній школі. Говорив, що потрапити туди було легко, але перебувати небезпечно. Згадував про те, як на його очах об’єднувалися в одну систему українці колишньої Польщі та Радянського Союзу. Звідти, був призваний до лав армії. Навчався в Челябінському танковому училищі, потім служив офіцером 215-ї танкової бригади 2-ї Сталінградської дивізії на Далекому Сході у тоді неспокійній Маньчжурії. Після демобілізації у 1953 році повернувся до Глухова.

Як цікаво він умів розповідати про події того часу.

«5 березня 1953-го я прибув до Глухова у званні капітана. 8-го березня ховали Сталіна. З цього приводу була п’янка у глухівському ресторані (нині на його місці «Фламінго» та «Пательня» - авт.). Був на ній і я. Микола Петрович Черенєв працював на той час заступником голови райвиконкому. Він підвів до мене Федорченко, що очолював райвно. Під час розмови стало відомо, що чоловік однієї слоутської вчительки, офіцер, мав їхати до Німеччини. Однак, дружину не відпускали до закінчення навчального року. Потрібно було відпрацювати пару місяців або знайти заміну. Я дав згоду і числа 9-10 березня поїхав до Слоута і там став учителем математики… Пам’ятаю, 9 травня одягнув військову форму».

Уже тоді проявилася оригінальність та харизма Миколи Федоровича. Пригадую як він в іншій бесіді розповідав, що його молодого фахівця до себе додому на обід запрошував сам директор школи – легендарний педагог та ветеран Іван Андрійович Куценко.

Утім влада відразу помітила перспективного фахівця та молодого керівника. Майже відразу після закінчення 1952/1953 навчального року та після 25-го дня народження М.Ф. Кубана призначають на керівні посади. У серпні 1953 р. він отримав паспорт. Молодого спеціаліста призначили заступником директора з навчально-виробничої роботи СПТУ № 1 (нині - Відокремлений структурний підрозділ "Професійно-педагогічний фаховий коледж Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка").. І це так зване «холодне літо» 1953-го. Як згадував сам наш герой це відбулося на вересневому Пленумі Глухівського райкомі партії.

У 1962 році 34-річний Ми

кола Федорович міняє вектор діяльності, точніше сферу – знову стає аграрієм, але й надалі залишається управлінцем. Наступні 12 років працює в управлінні сільського господарства Глухівського райвиконкому: і за часів реформ Хрущова та й під час «застою» Брежнєва. Пройшов шлях від головного інженера до першого заступника начальника управління. Міг стати начальником управління, але не судилося… Згадував, як поїхав до міністра сільського господарства в Київ за технікою для району, а його не приймали. Довелось чекати наступного дня. Вдалося поговорити й техніка переможцям п’яти колгоспів Глухівщини, що виростили картоплю понад 150 центнерів з гектара, та перемогли в конкурсі надійшла. Це були такі потрібні аграріям самоскиди САЗ, трактори ЮМЗ та МТЗ, а також гербіциди для вирощування буряка. До того ж змусили придбати нікому не потрібну холодильну установку. Утім саме таку для зберігання яблук довго шукав голова слоутського колгоспі В. Овсієнко. Отже поїздка була результивною. Про постать Василя Акимовича ми розповідали рік тому. Своєму помічнику голова колгоспу-мільйонеру подарував стиглу полуницю.

Стаття про В. А. Овсієнка - https://hlukhiv.city/blogs/335164/golova-kolgospu-miljonera-zi-slouta-pro-talanovitogo-menedzhera-minulogo-stolittya-vasilya-ovsiyenka

У 1974 році наш герой знову змінив галузь і став освітянином - повернувся до СПТУ № 31 на посаду заступника директора. З 1988 року, перебуваючи на пенсії, Микола Федорович не збавляв обертів: постійно працював у ветеранських організація міста і району, а також училища та коледжу. Ще декілька років працював також і майстром у слюсарних майстернях.

З 2002 року М.Ф. Кубан - заступник голови Глухівської районної організації ветеранів війни і праці, а з 2003 року - голова районної громадської організації соціального захисту людей із інвалідністю. Ще більше віддавався громадській роботі коли у жовтні 2008 року померла дружина Віра Єгорівна Кубан. Пам’ятаю, як практично щодня заходив до редакції, обов’язково спілкувалися. Також сивочолий ветеран ходив і по кабінетах чиновників, вирішуючи насущні питання та проблеми. Активно долучився до відродження храму-дзвіниці на Чернечих джерелах, як член ради Покровської релігійної громади. Ще раніше, з відкриттям за ініціативою Олексія Щербаня ініціативної групи «Моноліт» М.Ф. Кубан доєднався до гарних справ з увічнення учасників Чернівського бою 1941 року про що він знав ще в хрущовські 1960-ті роки. Адже науковий керівник його дисертації Іван Левацький крім викладання в аспірантури Московського інженерного інституту в молодому віці воював на початку Другої світової війни на Глухівщині та дивом вижив під Імшаною. Однак, Микола Федорович не захистився – помер його науковий керівник.

Сам М.Ф. Кубан помер в останній день січня 2015-го – на 87-му році життя. Однак не померла про нього добра пам’ять як про світлу й мудру людину.

Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук, доцент, директор навчально-наукового інституту філології та історії Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України

Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp