У 1992 році Глухів урочисто відзначив свій тисячолітній ювілей. Це стало можливим завдяки дослідженням істориків. І перш за все викладачів Глухівського педунівеситету Валерія Івановича Бєлашова та Віктора Володимировича Заїки. Трохи про передісторію тих подій, далі.
У давні часи населення нашого краю поклонялись природі, її явищам. За тодішніми віруваннями тіло людини після її смерті спалювали, як в наш час це роблять в Індії. Про це свідчать курганні могильники, один із яких розташований на правому березі річки в селі Полошки. Це місце і сьогодні жителі називають «Курганом».
Після хрещення Русі в 988 році князем Володимиром відбулося поступове поширення християнства. Людям важко було відмовитися від поглядів і традицій предків. Тому князеві довелося застосовувати свою владу. Створювались єпархії з центрами у найбільших містах. Так, у 992 році до складу Чернігівської єпархії ввійшов Глухів. Про цей факт згадується в церковній історії. Саме ця дата нині вважається роком заснування нашого міста. Але вона потребувала підтвердження.
І таким підтвердженням стали археологічні знахідки. Дослідження, які проводились у 1979-1987 роках у центрі міста, підтвердили факт існування Глухова у XII-XIII століттях. Але вони не підтверджували 992 рік.
Новій археологічній експедиції 1991-1992 року в районі Водонапірної вежі вдалося знайти культурний шар ХІ століття. У цьому ж місці тоді ще археолог-початківець Юрій Олександрович Коваленко знайшов частину бронзової застібки-фібули дружинника Х-ХІ століття. Знайдені місцевим жителем на одній з садиб Веригина залізні предмети були датовані ІХ-початком ХІ століть. Усе це і дало можливість підтвердити факт існування міста Глухова у Х столітті.
Зал середньовіччя Глухівського міського краєзнавчого музею
У складі Литовсько-Руського князівства
Літописи розповідають, що в 1238 році на територію Сіверщини прийшли татари. Глухів вцілів, хоча й потрапив у залежність від Орди. У 1239 році в місто пішки привели чернігівського єпископа Порфирія, якому було майже 90 років. Глухівські князі зберегли свою владу, хоча й підкорялись хану. Рятуючись від небезпеки, вони переїхали в Новосіль і в документах згадуються як князі глухівські або новосільські.
Згодом Золота Орда ослабла. По одній з версій у 1320 році, по іншій – в другій половині ХІV століття Литва приєднала Чернігово-Сіверщину і зокрема Глухів.
Улітку 1352 року з приходом литовців з Західної Європи прийшла чума, яка привела до великої смертності. В літописі було записано: «В Глухові же тоді ні одна людина не залишилася всі ізомроша…».
З експозиції Глухівського міського краєзнавчого музею, 1352 чума
В Литовський період, не зважаючи на чуму, життя в Глухові насправді повністю не припинилось, хоча археологічних знахідок цього часу значно менше. Литовці масово переселялись на землі «дукатуса Сіверського», про що свідчать назва села Литвиновичі, прізвища Литвинов, Литвин.
Фрагмент Литовського статуту – законів Литовсько-Руського князівства, написаних староруською мовою
Після перемоги російського війська над литовським у 1503 році Глухівщина перейшла до Московського царства. А сам Глухів, як свідчать документи, переживав занепад, чим і пояснюється відсутність інформації про місто протягом століття.
Стаття написана на основі робіт Валерія Бєлашова
Фото з фондів Глухівського міського краєзнавчого музею та архіву Юрія Москаленка
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
