Добре відома українська легенда розповідає про чарівну квітку папороті, що нібито розквітає лише одну ніч — на Івана Купала. Той, хто знайде її, отримає щастя й багатство. Проте на Глухівщині побутували й інші легенди — про пошук скарбів без квітки папороті, але з не менш дивовижними пригодами.
Скарби Барвінкової гори
За переказами, біля села Вікторове на Глухівщині під землею на Барвінковій горі сховані величезні скарби. Щоб знайти їх, потрібно прийти опівночі, витримати нашестя нечистої сили й не втекти від страху. Тоді нібито відкриються таємничі двері в приміщення, де стоятимуть скрині з золотом.
Одного разу сміливий чоловік таки наважився піти туди. Він терпів напади всілякої нечисті, але врятувала його молитва. Тоді з’явився сивий старець, який показав двері до підземелля і попередив: «Бери скільки зможеш винести, але не заходь більш як три рази».
Чоловік не стримався — зайшов четвертий раз. У ту ж мить усе золото зникло під землею, а він сам обернувся на камінь.
Легенда з урочища Шпилі
Схожий переказ зі слів місцевого жителя записав священник із села Ховзівка. Його опублікував в журналі «Київська старовина» у 1887 році викладач Глухівського вчительського інституту Д. Г. Онацький.
У цій історії йдеться про дякa, який під Великдень вирішив знайти скарб на пагорбі в урочищі Шпилі. Коли в церкві задзвонили до утрені, двері в погребі самі розчинилися. Дяк поспішив туди, але не встиг добігти до останніх дверей, як побачив силу-силенну золота, срібла та дорогоцінного каміння. Але їх оберігали дванадцять чортиків, прикованих ланцюгами, які кричали: «Давай голову!».
Наляканий дяк ледве втік, а двері знову закрились. На сповіді він розповів про свою пригоду священнику. А той відповів, що якби він зі старими людьми порадився та взяв би хоча б курячу голову – скарб був би в його руках.
Реальна справа про «угоду з дияволом»
Світогляд людей минулих століть відрізнявся від нашого. Вони вірили як у Божу силу, так і у чорта. Цікаве свідчення цієї віри — реальна судова справа 1749 року під назвою «Дело о колоднику Ивану Робот, отступившему от Бога и предавшему себя демону». Її в архівах знайшов історик Олександр Мірошніченко, а публікацію зроблено в газеті Національного заповідника «Глухів» «Соборний майдан».
Іван Робота — молодий канцелярист Генеральної військової канцелярії, випускник Київської академії. Не маючи статків і перспектив, він у розпачі вирішив просити допомоги… в біса. Але поміч від нечистої сили можна отримати лише в обмін на душу! Бідний канцелярист згодився віддати дияволу не тільки душу, а й тіло.
Розписку, завірену кров’ю, він темної-темної відніс на поле, на перехрестя доріг, туди, де немає людей і тільки «чорти навкулачки б’ються». Іван, переживши всі душевні муки, навіть не підозрював, що його темну справу згодом викриють.
Через декілька днів, 3 вересня, козак глухівської сотні Федір Рудковський відніс в Генеральну військову канцелярію донос та карту, яку разом із товаришами знайшов за містом Давид Винда. На карті був напис: «Темнозрачному адских пропастей начальнику и служителям его демонам вручаю душу и тело мое, если по моему требованию чинить мне споможения будут... Кровью своею подписался Иван Робота».
Звинуваченого у темних справах канцеляриста закули у кайдани й відправили до Київської Духовної Консисторії. Там підозрюваний заявив, що під загрозою побиття він зізнався у тому, чого не коїв. Справу разом із колодником відправили назад до Глухова на розгляд Генерального військового суду. На повторному допиті канцелярист не змінив своєї позиції, окрім того, додав, що чортова розписка написана не його рукою, а тим паче кров’ю.
Заслухавши різні сторони, суд виніс наступний вирок – колодника Івана Роботу заслати на рік «под добрый присмотр с надлежащим духовным истязанием, воздержуя от всяких непотребних поступков» до чоловічого монастиря у Полтавському полку, а після відбуття покарання передати канцеляриста батьку Федору, отримавши від нього розписку про суворий догляд за сином.
Ось така історія про те, як у Глухові душу продавали.
Символіка легенд
Наші далекі предки, переповідаючи ці легенди, напевне, вірили в існування справжніх матеріальних скарбів. Нині ми розуміємо, що ні квітки папороті, ні скринь із золотом та сріблом насправді не існує. А легенди насправді про те, що досягти великої мети можна тільки величезними зусиллями, подолавши в собі своїх «чортів».
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
