1976 рік — це вже не повоєнний Глухів, який лише відбудовувався, а місто, що стрімко змінювало своє обличчя. На вулицях з'являлися нові багатоповерхівки, підприємства нарощували виробництво, зводили школи, дитячі заклади, магазини та об'єкти соціальної інфраструктури. Змінювалися і села Глухівщини.
Якщо спробувати уявити звичайний день глухівчанина півстоліття тому, то це буде місто, де поруч із традиційною одноповерховою забудовою вже активно виростають багатоповерхові будинки, працюють великі промислові підприємства, а телефонний зв'язок, нове житло, медицина та освіта стають важливою частиною повсякденного життя.
Глухів продовжував будуватися
На 1976 рік у Глухові вже відчувався результат будівельного підйому попереднього десятиліття. За IX п'ятирічку в місті було побудовано і здано в експлуатацію 22 житлових будинки загальною площею близько 23 тисяч квадратних метрів. До ладу стали комбікормовий завод, сирзавод, стадіон, лабораторний корпус Лубінституту (нині – 7-й корпус Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка) та навчально-лабораторний корпус технікуму.
У 1976 році будівельні плани залишалися масштабними. Обсяг капіталовкладень у Глухові та селах району мав становити 4 мільйони 286 тисяч карбованців, а план передбачав спорудження двох будинків загальною площею 9 400 квадратних метрів.
Особливо показовим було житлове будівництво. У липні 1976 року розпочалося спорудження 70-квартирного будинку для працівників Лубінституту поряд з роботою по вулиці Леніна — нині це вулиця Терещенків, № 47. Будинок став першим у серії житлових споруд, розроблених Держбудом СРСР. У проєкті передбачалися просторі квартири з лоджіями. Здати його планували навесні 1977 року.
Ще один великий житловий об'єкт почали будувати на вулиці Радянській, 46. Це мав бути 70-квартирний будинок, спорудження якого фінансували спільно завод агрегатних вузлів та міськвиконком. Планувалося завершити його до грудня 1976 року. А у вересні 1976 року було зведено третій 16-квартирний будинок «Сільгосптехніки» на вулиці Пушкіна.
Новий телефонний Глухів
Однією з помітних новобудов року став районний вузол зв'язку. Його будівництво розпочалося ще у вересні 1973 року. Триповерхова споруда площею понад 400 квадратних метрів мала об'єднати АТС, міжміську телефонну станцію, операційний зал, телеграф та сортувальне відділення. Будівництво затягнулося порівняно з початковими планами, але у травні 1976 року районний вузол зв'язку нарешті здали в експлуатацію.
Для сучасної людини це може здаватися звичайною адміністративною будівлею, яка зараз практично пустує. А для Глухова 1970-х розвиток телефонного та телеграфного зв'язку означав зовсім інший рівень комунікації міста з районом, областю та іншими населеними пунктами.
Підприємства працювали на майбутнє
Промисловий Глухів 1976 року був уже зовсім не таким, яким його знали у повоєнні роки. У місті працювали агрегатний завод, завод «Електропанель», маслосирзавод, комбікормовий завод та завод засобів обчислювальної техніки. Останній був відкритий у 1974 році як цех № 24 Київського заводу обчислювальних машин.
На початку 1976 року завод засобів обчислювальної техніки переїхав із непристосованих приміщень технікуму на східну околицю Глухова до нового заводського цеху площею 3 тисячі квадратних метрів на вулиці Гоголя, 8-а. Підприємство виготовляло трансформатори для електронно-обчислювальних машин та «циклони» для автоматичної системи пожежної сигналізації. Частина продукції була пов'язана із замовленнями для майбутньої Олімпіади-80.
Цікаво, що поряд із промисловою продукцією на підприємстві планували виготовляти й товари для населення: радіоконструктори, світильники «Промінь», а згодом — дитячі конструктори та іграшки.
1976 Будинки в центрі Глухів+Автовокзал Миколаївська церква Пожежна
Будинки по вул Київській до тиумф арки 1976 Чехословац будується
У місті з'являлися нові медичні послуги
Розвиток міста означав не лише нові заводи та квартири. Розширювалася і соціальна інфраструктура. У серпні 1976 року жіночу консультацію відкрили у новоспорудженому 120-квартирному будинку. Для неї було виділено приміщення площею 400 квадратних метрів.
Медична мережа Глухівщини до цього часу вже була досить розгалуженою. У 1974 році в Глухівській центральній районній лікарні відкрили ортопедотравматологічне та наркологічне відділення по 40 місць кожне, а загальна кількість лікарняних місць становила 840.
А що відбувалося в селах?
1976 рік був часом активного будівництва не лише у районному центрі. Наприклад, в Некрасовому в жовтні спорудили другий 16-квартирний будинок. У Слоуті в липні розпочали будівництво другого 16-квартирного будинку та двоповерхового приміщення сільської ради. У Дунайці до приміщення середньої школи добудовували шість класних кімнат на 240 місць за кошти колгоспу. У Шалигиному завершували добудову 12 класних кімнат для восьмирічної школи-інтернату. А в школах Сопича та Сваркового у 1975–1976 роках будували їдальні.
Ланковий Слоут Микола Буцик та буряководи Мисик В Д і Непомнящий
У селищі Червоному споруджували свинокомплекс колгоспу імені Калініна — його називали комсомольською ударною будовою.
Таким чином, село теж поступово змінювалося. Тут будували житло, школи, їдальні, виробничі комплекси, клуби й магазини.
Новий хлібокомбінат та сільські магазини
Одна з найцікавіших подій 1976 року для району відбулася в Баничах. Тут у 1975–1976 роках будували хлібозавод із двома печами потужністю 30 тонн хлібопродукції на добу. Підприємство випускало, зокрема, хліб «Забайкальський» та різні сорти булочних виробів.
У серпні 1976 року Баничівський хлібозавод відкрили. Для мешканців навколишніх сіл це було не просто нове підприємство. Це означало нові робочі місця та можливість забезпечувати хлібом значну частину району.
Розвивалася і повсякденна інфраструктура сіл. Наприклад, у селищі Шалигине з'явився продовольчий магазин на шість відділів. У Пустогороді - працював клуб на 400 місць. А в Березі вже була аптека та 16-квартирний будинок. У Некрасовому запрацював новий магазин.
Таким чином, життя Глухівщини поступово виходило за межі суто сільськогосподарської праці. У селах створювалися умови для навчання, культурного відпочинку, торгівлі та побутового обслуговування.
Механізатор Лисиця Дмитро Петр 26.10.1976. Слоут.
Робота зернового точку Жнива 1976 21 серпня Слоут
Пам'ять про війну залишалася поруч
Попри будівництво й розвиток, пам'ять про Другу світову війну залишалася важливою частиною життя громади. У листопаді 1976 року в Кучерівці відкрили пам'ятник із 260 іменами загиблих односельців, а у Фотевижі — меморіал із 236 іменами.
Ці меморіали ставали місцями пам'яті для цілих поколінь — тих, хто пережив війну, і тих, хто народився вже після неї.
1976 р. 25 зїзд Плакат
1976 р , 5 А кл День юного антифашиста в Слоутській школі
1976-й: рік, який дав Глухівщині ціле покоління
1976 рік можна розглядати не лише через новобудови, заводи та цифри п'ятирічки. Це був рік, коли на Глухівщині народжувалися люди, які через десятиліття стали педагогами, науковцями, письменниками, військовими, керівниками.
Глухів_1976 у ШІ.
І сьогодні, через 50 років, особливо цікаво озирнутися назад: ким були ці люди, коли Глухів жив своїм радянським життям, і ким вони стали згодом?
Дуже цікаве ім'я — Тамара Горіха Зерня, справжнє ім'я Тамара Анатоліївна Дуда. Вона народилася 5 січня 1976 року. Її зв'язок із Глуховом дещо інший: вона не народилася тут, але дитинство провела в Глухові. Сьогодні Тамара Горіха Зерня — українська письменниця, перекладачка та волонтерка. Її роман «Доця», присвячений подіям російсько-української війни, вийшов у 2019 році та був відзначений як книга року BBC. У 2022 році письменниця стала лауреаткою Національної премії України імені Тараса Шевченка.
12 січня 1976 року в селі Пустогород народився Валерій Єгорович Ярмак. Для історії 1976-го ця біографія особливо промовиста. Людина, яка народилася у невеликому селі Глухівщини в радянську епоху, через десятиліття стала захисником незалежної України. Життя українського військовослужбовця 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади ЗСУ, учасника російсько-української війни обірвалося 1 лютого 2024 року на Покровському напрямку. Поховали Валерія Ярмака у Ворзелі на Київщині.
23 березня 1976 року в Глухові народився Віталій Володимирович Чалий. Навчався у Глухівській школі № 2, після дев'ятого класу вступив до Глухівського агротехнічного фахового коледжу, де здобув кваліфікацію техніка-електрика. Згодом навчався у Глухівському державному педагогічному університеті, де опанував фах учителя фізики та трудового навчання. Потім 19 років він працював оператором числового програмного керування у науково-виробничій фірмі «Модуль». Пізніше Віталій став прикордонником. 24 лютого 2022 року — у перший день широкомасштабного російського вторгнення — він загинув поблизу Щастя на Луганщині.
Глухів_центр_1976 у ШІ.
В'ячеслав Олексійович Косолап народився 15 березня 1976 року в Глухові. Він навчався у місцевій ЗОШ №1, а потім продовжив освіту у Харківському військовому інституті. Понад 25 років служив у лавах поліції. Помер 23 жовтня 2024 року внаслідок хвороби, отриманої під час війни. Похований у Глухові.
50 років виповнюється 30 серпня 1976 року Олегу Юрійовичу Латі – керівнику та власнику Громадської організації «Центр активного розвитку „Додзьо“», власникові ГО «Спортивний клуб «Самурай», який раніше очолював громадську організацію «Глухівський військово-патріотичний клуб «Мужність».
10 вересня 1976 року в Глухові народився Олександр Вікторович Червяков. Його біографія цікава тим, що в ній поєдналися зовсім різні сторони життя. У дитинстві він навчався у ЗОШ №3, паралельно здобував музичну освіту та грав на кларнеті. Пізніше вступив до Глухівського агротехнічного фахового коледжу, де отримав професію будівельника. Після строкової служби працював у рідному місті — зокрема, на елеваторі та у житлово-комунальному господарстві. 15 листопада 2024 року його життя обірвалося поблизу хутора Зелений Шлях Курської області. Похований у Глухові.
Автор цього тексту Андрій Петрович Гриценко народився 17 вересня 1976 року в Слоуті. Нині - доктор педагогічних наук, доцент, директор Навчально-наукового інституту філології та історії Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка.
14 жовтня 1976 року в с. Шевченкове Глухівського району народився Черноус Віталій Анатолійович - військовослужбовець 5-го прикордонного загону ДПСУ, який загинув 24 квітня 2025 року на Сумщині та похований 24 у с. Сад, де проживав до війни.
10 грудня 1976 року в селі Перемога Глухівського району народився Олексій Миколайович Цигикал. Він став підполковником, командиром бригадної артилерійської групи та заступником командира 14-ї окремої механізованої бригади. Жив у Володимирі-Волинському.
18 грудня 1976 року в селі Червоне (нині Есмань) народився Андрій Юрійович Курган — військовослужбовець взводу технічного забезпечення 1-го механізованого батальйону ЗСУ. Він раптово помер 8 березня 2026 року від зупинки серця під час перебування у місці тимчасової дислокації підрозділу на Полтавщині. Похований на Веригинському кладовищі в Глухові.
1977 опубліковано для 1976
А були й ті, для кого 1976-й став поворотним роком
Дуже показовий приклад — Валерій Іванович Бєлашов, майбутній дослідник «Глухівського періоду» в історії Гетьманщини. Він народився ще 1949 року, у 1956-му – пішов до школи, про що ми вже розповідали, але саме восени 1976 року, коли Глухів активно розвивався, у його житті відбувся важливий поворот: 27-річний Валерій Бєлашов прийшов працювати учителем історії, суспільствознавства та правознавства до Глухівської зразкової середньої школи № 2. До цього він працював у системі енергозбуту. А вже через три роки, у листопаді 1979-го, перейшов до Глухівського державного педагогічного інституту. Саме подальша робота Бєлашова з історичними джерелами привела його до дослідження давнього минулого Глухова. Він працював в архівах, навчався в аспірантурі Київського державного педінституту, а згодом став одним із відомих дослідників історії міста та Гетьманщини.
Також у 1976 році перейшов на викладацьку роботу й 39-річний Віктор Дмитрович Симоненко (1937 – 2006). А до цього він майже 5 років очолював органи влади на Глухівщині: секретар Глухівського райкому Компартії України (1972-1974), голова виконкому Глухівського районної ради депутатів (1974-1976).
Плідним 1976-й став також і для відомого глухівського лікаря Всеволода Петровича Голюка (1936 – 2022). Цього року він був призначений завідуючим хірургічним відділенням Глухівської ЦРЛ. Також за досягнуті успіхи в організації медичної допомоги населенню цього ж року був нагороджений орденом «Знак Пошани».
1976 року до Глухова переїхала родина П’явок, адже 39-річний начальник обласного управління сільського господарства Сумщини Іван Михайлович П’явка (1936 – 2014) – був обраний на посаду Першого секретаря Глухівського райкому, а згодом міськкому КПУ. Цю найвищу посаду на Глухівщині він обіймав понад десятиліття.
Яким був Глухів 1976 року?
Якщо уявити Глухів 1976 року, то перед нами постане місто великих змін.
На одних вулицях ще зберігалася стара забудова, а поруч уже виростали п'ятиповерхові багатоквартирні будинки. Працювали заводи, будувалися нові підприємства, розширювалися лікарня, школи та система зв'язку.
Півстоліття тому Глухівщина жила в іншій державі, за іншими правилами й з іншими технологіями. Але прагнення людей до простих речей залишалося незмінним: мати житло, роботу, школу для дітей, лікарню, магазин, місце для відпочинку і відчуття, що їхнє місто та село розвиваються. Саме з таких щоденних змін і складалася історія Глухова та Глухівщини 1976 року.
Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук, доцент, директор навчально-наукового інституту філології та історії Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
