Будівля Краєзнавчого музею, яку бачать глухівчани та гості міста, коли заїжджають зі сторони Києва, приховує у своїх стінах багатовікову історію. Протягом століття ця споруда була центром світського життя, а після переживала різні періоди від занепаду до відновлення. Про бали, клуби по інтересам, зібрання дворян та долю пам’ятки, читайте та дивіться далі.
Тут були бали та вирувало світське життя
Історик Андрій Гриценко розказує, що будівлю звели в 1811 році для того, щоби дворяни мали де проводити час. Звідси й назва – Дворянське зібрання. У період розквіту в Глухові культурного осередку тут збиралися представники цього прошарку населення. Блискучі бали, запальні танці, обговорення витонченої моди, політичних справ і мистецтва – все це вирувало у стінах теперішнього музею.
“Крім такого великого глухівського гатунку, це були сім'ї більш такі сільські, які довгими зимовими вечорами, у свята, тут збиралися для загальних зборів, де вони могли вирішувати певні питання. Особливо ця будівля стала актуальною після земської реформи 1864 року, коли земства та повітові оці дворяни стали фактично прообразом сучасного місцевого самоврядування влади. Тобто, доволі було тут комфортно. Інші урочистості тут відбувалися завжди”.
Тут також окремо збиралися чоловіки та жінки — у клубах по інтересам: “Чоловіки могли грати в карти, а дами обговорювали наряди або новини, які дізнавалися з газет. Інтерес до подій був настільки великим, що на зібранні були присутні фактично всі”.
Однак спершу ця будівля була локальною, слугувала місцем для зустрічей лише вузького кола місцевих дворян. Лише з часом вона відкрила свої двері для ширшого дворянського загалу, коли її значення як осередку громадського та культурного життя ще сильніше зросло.
“Це дворянське зібрання для повітового глухівського зібрання. Тобто для поміщиків, які жили в Глухові і на території Глухівського повіту. Повіт був доволі великий – майже весь сучасний Шосткинський, частково Кролевецький і навіть Конотопський райони. І взагалі відкриття цієї споруди стало відомим завдяки публікації у столичній пресі тодішньої імперії, до якої наш край також входив. Писали, що помпезно, урочисто, з великою кількості феєрверків відкрили, палаючих вогнів. Із великою кількістю людей відбулось урочисте відкриття Дворянського зібрання. Саме за новим стилем 2 листопада 1812 року”, – розказує історик.
Газета
Будівля не в центрі міста стала його культурним центром
Андрій Гриценко додає, що розташування Дворянського зібрання не випадкове. Глухів на той час був важливим культурним осередком, а його центральна частина вже була щільно забудована.
“Поряд знаходилися військові частини і це було доволі комфортно, очевидно, для прибуття дворян із північної сторони Глухова. Адже більшість саме там жила, – каже історик та продовжує, – Як і більшість споруд цього періоду, будівля відноситься до так званого провінційного класицизму, хоча тут немає чітких граней. Точно невідоме ім’я архітектора, котрий її зводив”.
Період 20-го століття
Зазнала змін ця будівля вже в радянський період. Саме тоді вона почала набувати музейного формату, хоча шлях до цього був непростим.
“Вона дійшла до нас у первозданному вигляді, не враховуючи такого, скажімо, совєцького поганого ставлення до неї, як це завжди бувало. Тобто, повноцінно вона працювала трошки більше 100 років. Природньо з приходом до влади більшовиків, вона була занедбана. Частково її врятувало те, що в 1922 році, коли встановилась совєцька власть остаточно, тут було відкрито музей. І це тривало до 1931 року”.
Протягом десятиліть будівля змінювала своїх власників. Спершу тут працювали науковці, досліджуючи сільськогосподарські культури. Потім тут розмістилася міська влада.
“Крім початку сталінських репресій, Голодомору, 1931 рік став розквітом для цієї споруди. Адже спочатку тут розташовувався інститут луб’яних культур, який став Всесоюзним науково-дослідним інститутом. І потім, звичайно, вона змінювала власників. Навіть міська влада розташовувалася тут певний час. А протягом практично всіх 80-х років, навіть кінця 70-х, будівля перебувала майже в зруйнованому стані. Справжньою оазою Глухова вона стала уже на початку 2000-х років, коли місцевою владою та культурними осередками прийняли рішення тут розмістити краєзнавчий музей”, – ділиться Андрій Гриценко.
Як Дворянське зібрання стало музеєм
До повномасштабного вторгнення тут розміщувалася музейна експозиція, що охоплювала історію міста від давнини до сьогодення. У залах можна було побачити унікальні історичні артефакти.
“Коли в середині грудня 2002 року тут після довгої відсутності в Глухові повноцінного професійного музею, відкрили якісний краєзнавчий музей, експонати збиралися насамперед із приватних сховищ чи колекцій глухівчан. Зі зберігачів тут варто виокремити викладача університету Віктора Заїку, першого зберігача фондів Володимира Мажугу, відомого історика Валерія Бєлашова. Тут була створена експозиція від первісного існування людини, заснування Глухова у 992 році і фактично до наших днів”.
Історик зауважує, що до повномасштабної війни глухівчани берегли історичні традиції, навіть самі не усвідомлюючи цього. У стінах цієї будівлі проводили урочистості весілля, що є сучасним відлунням минулих балів.
“Чим 18-19 століття багаті були, крім банальних традиційних ігор, колуарних, так це раутами – званими вечорами з танцями, дискотеками в сучасному розумінні. У цьому залі їх відбулися, думаю, сотні, а якщо перевести в кількість людей, то це десятки тисяч осіб своїми підборами випробовували паркет цього залу на міцність і отримували задоволення”.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
