Для когось ці 60 секунд – просто нововведення. А для інших – особистий біль, щоденна тиша, в якій звучить пам’ять. Дружини загиблих воїнів із Глухова, що нині живуть у різних куточках країни, розповіли нам, як виглядає хвилина мовчання там, де вони тепер, і чому вони хочуть, аби така ж культура вшанування формувалась і в рідному місті.
Яка ситуація в Черкасах
Олена Розумних – дружина загиблого захисника з Глухова Олександра Єрмоленка. Разом із трьома дітьми вона вже понад пів року живе в Черкасах. І там щодня бачить, як місто вшановує полеглих.
«Поліцейські перекривають дороги, транспорт зупиняється, люди виходять з маршруток. Звісно, не всі зупиняються: дехто просто проходить повз, але більшість усе ж таки приєднується до хвилини мовчання», – каже Олена.
Для її дітей це вже частина звичного життя – вони не просто звикли до хвилини мовчання, а самі нагадують про неї дорослим.
«Якщо діти не сплять о дев’ятій годині, то самі кажуть: “Мамо, хвилина мовчання, треба вшанувати”. У школі в класі Натаніеля вчителька щоранку вмикає хвилину мовчання. А якщо раптом забуде – діти їй нагадують».
Навіть у дні, коли немає уроків, хлопці не забувають. Олена каже: це не про розпорядок дня – це про внутрішнє відчуття поваги й пам’яті.
«Навіть якщо школи немає, вони все одно встають, прикладають руку до серця і мовчать. Для них це важливо».
На світлинах діти Олена та Олександра. Праворуч Даніель
Як вшановують полеглих на Житомирщині
Схожа ситуація і в місті Звягель, що на Житомирщині. Тут уже понад сім місяців живе Анастасія – дружина загиблого захисника Вадима Назарова. Разом із сином вона спостерігає, як щодня центр міста на кілька хвилин затихає.
«Не скажу, що зупиняється все місто, як це буває в інших областях. Але в центрі щодня перекривають рух. Поліція зупиняє машини за 5–10 хвилин до дев'ятої. Багато хто дійсно зупиняється, навіть виходить із транспорту: з маршруток, автобусів, автівок. Але є й ті, хто просто проходить повз. Особливо активно долучаються працівники підприємств: вони виходять з офісів, банків, магазинів, щоб вшанувати пам'ять», – каже дівчина.
Хвилини мовчання в дитячому садочку
За словами Анастасії, у місті серйозно ставляться до патріотичного виховання. Всі освітні заклади долучаються до хвилини мовчання – і для дітей це теж стає важливою частиною дня.
«Тут дуже строго з цим. У мого сина в садочку рівно о 9:00 хвилина мовчання, а потім діти співають гімн. І це щодня. Навіть на вихідних мій син просить увімкнути телевізор, щоб долучитися до вшанування. Стоїть, мовчить, а потім співає гімн. Це вже стало для нього частиною дня», – зазначає вона та додає, що, можливо, саме через таке виховання і бачить на вулиці здебільшого молодь, яка зупиняється і вшановує полеглих.
Чи дотримуються хвилини мовчання на Хмельниччині
У Кам’янці-Подільському на Хмельниччині хвилина мовчання також стала частиною міського життя. Вже вісім місяців тут живе Марія, дружина загиблого воїна Івана Кочубея. Разом із сином Вовою вона звикає до нового міста, нового ритму – і до щоденного вшанування полеглих.
Щоранку поліція перекриває вулиці міста, але кожного разу це відбувається в новому районі. За кілька хвилин до дев’ятої через гучномовці лунає попередження про початок хвилини мовчання.
«У місті про хвилину мовчання знають усі. У державних установах, у ЦНАПах, у вишах – скрізь її дотримуються. Навіть у деяких кав’ярнях хвилину мовчання оголошують. Я обираю саме ті місця, де це важливо не лише для мене», – каже Марія.
Однак є простори, де цю традицію ще не запровадили. І це відчувається.
«У спортзалі, куди я ходила, хвилини мовчання не було. Я запитала адміністраторку, чому так, а вона просто знизила плечима. Це сумно. Бо є речі, які мають бути всюди, незалежно від формату закладу», – зазначає глухівчанка.
Для самої Марії хвилина мовчання – не просто сигнал з гучномовця, це її особиста тиша, її спосіб зупинитися і пам’ятати. Щодня рівно о дев’ятій у неї спрацьовує будильник. І де б вона не була – зупиняється.
«Якщо я десь на вулиці – просто завмираю. Якщо в машині – зупиняюся. Один раз під’їхала до стоянки і якраз почалась хвилина мовчання. Я просто ввімкнула звук метронома через колонки. Люди, які проходили поруч, почули та зупинились».
Для Марії ця тиша особиста. Але вона впевнена, що вона має стати загальною.
«У кожного з нас у цій війні є кого згадати. Якщо не в родині, то серед друзів, знайомих, однокласників. Хтось втратив сина, хтось – побратима. Це наші земляки, українці, які загинули. І я думаю, що людей треба цьому вчити. Це має бути на всіх рівнях», – підкреслює Марія.
Що відбувається о 9:00 в Івано-Франківську
В Івано-Франківську хвилину мовчання підтримують здебільшого небайдужі мешканці. Оксана, дружина загиблого воїна та археолога Юрія Коваленка, нині живе в цьому місті. Вона каже: більшість ініціатив – від місцевих активістів.
«Те, що бачу я – це громадські активісти, які щодня закликають людей зупинитися. У соцмережах поширюють оголошення: коли і куди вийти, на яких перехрестях зупинитися. Це не відбувається щодня. Але, наприклад, організація родин загиблих захисників Івано-Франківська регулярно координує такі акції. Люди самі обирають, де саме долучитись, і виходять. Якщо поруч є поліція, стають навіть на дорогу. Буває, що хтось стоїть сам – і це теж має значення», – ділиться глухівчанка.
За словами Оксани, зупиняються не всі. Хтось – через байдужість, хтось – через поспіх і «особисті справи». Та загальна картина, на її думку, краща, ніж у багатьох інших містах, зокрема, ніж у Глухові.
«Я знаю, що керівники громадських організацій зараз звертаються до міського голови, до військової адміністрації, щоби влада теж долучалася. Бо хвилина мовчання – це не лише про вулицю. Це і лікарні, і школи, і комунальні підприємства. І це вже дає результат. Комунальний транспорт, наприклад, зупиняється. Приватні перевізники поки ні, але є зрушення».
Як зазначає пані Оксана, зміни починаються з малого, а саме з людини, яка першою зупиняється, подаючи приклад іншим.
«Коли ніхто не говорить – ніхто й не стане. Але варто зупинитися одному і поруч стає ще хтось. Я б дуже хотіла, щоб і в Глухові формувалася така культура хвилини мовчання. Вона не має бути однакова: кожне місто може зробити це по-своєму. Але точно не треба змушувати. Має бути внутрішній поштовх», – підкреслює вона.
Як ставляться до хвилини мовчання у Глухові
Днями ми запитали у жителів Глухова, як вони ставляться до хвилини мовчання. У голосуванні взяли участь 170 людей. Понад половина — 56% — зупиняються щодня рівно о 09:00, щоби вшанувати пам’ять загиблих.
Ще 23% відповіли, що поважають цю ініціативу, хоча самі не зупиняються в цей момент.
11% зізналися: пам’ятають про неї, але не завжди дотримуються.
9% іноді зупиняються, але частіше — забувають.
І лише 1% опитаних сказав, що взагалі не знає про хвилину мовчання.
Публікація стала можливою за підтримки уряду Великої Британії в межах проєкту “Посилення інформаційної екосистеми в малих громадах України шляхом підтримки незалежних локальних медіа”, що впроваджується ГО “Агенція розвитку локальних медіа АБО”. Погляди, висловлені в цій публікації, є позицією автора(-ів) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії’.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
