Жителька Глухова Олександра Рудкіна відзначила свій сторічний ювілей. Її історія — це ціле століття, де переплелися війна, праця в медицині та переїзд із росії в Глухів. Народилася Олександра в 1926 році в Архангельській області. Нині ж мешкає у будинку, посіченому російським обстрілом. Про життєвий шлях жінки довжиною в століття та її спогади — читайте далі.
Із голодного міста росії – у теплий Глухів
Дитинство Олександри закінчилося в 15 років, коли почалася Друга світова війна. Вона згадує, родина жила важко: мама хворіла, а на плечах дівчини був ще маленький брат.
Тому Олександра бралася за будь-яку роботу: працювала телефоністкою, бухгалтеркою, санітаркою та кастеляншою, а також брала участь у художній самодіяльності. Найстрашнішим спогадом, каже, тих років став голод.
«Архангельськ був дуже голодним містом. Він жив за рахунок лісу, але чомусь з продуктами там було дуже погано, тому ми й поїхали, – згадує жінка. – У 1942 році мені виповнилося 16. Я пішла в бухгалтерію ученицею бухгалтера. Пропрацювала 42-й рік і літо 43-го, але було так голодно, що їсти було нічого. Давали 400 грамів хліба. А що значить молодий організм у 16 років? Їсти хочеться. Я викуплю ту пайку, з’їм усю одразу — і знову голодна...».
У 1943 році вона потрапила до госпіталю в місті Полярний. Там почався її медичний шлях довжиною у 37 років. Спершу була санітаркою, потім посудомийкою у будинку відпочинку для моряків, які поверталися з позицій, а згодом, закінчивши курси, стала медичною сестрою.
«Працювала в місті Полярному Мурманської області медичною сестрою. Пропрацювала там 37 років, починаючи з 1943-го і до 1981 року. Весь час працювала, нікуди не переводилася. Частини змінювалися, як зазвичай. Був головний госпіталь, він пішов у Сєвєроморськ. А тут стала інша частина, але люди залишалися ті ж самі. І так я пропрацювала 37 років», – уточнює жінка.
До Глухова Олександра приїхала вже пенсіонеркою разом із чоловіком-моряком. Вступила в кооператив, щоб отримати житло. Попри вік іще працювала санітаркою у місцевій лікарні.
«Я ще приїжджала сюди, коли будувався кооператив. Мені Глухів дуже сподобався. Народу було багато. Місто майже при мені розбудувалося. Була тільки "стометрівка", біля базару хороший будинок... І тут було дуже добре, тепло, зелено».
Сьогодні жінка живе із сином і зізнається: ніколи б не подумала, що на сотому році життя їй знову доведеться чути вибухи — «привіти» з росії, де вона народилася та жила.
«У мене скло вибило в тій спальні та в іншій. Довелося платити, щоб вставили. Дякую онуці — вона походила, поклопотала. Спершу мені плівкою заліпили, а потім уже прийшли і зробили. Потім чула, як стріляли... там, по Ціолковського. Де другий кооператив, там раніше школа була і садочок. Туди влучила бомба. Бомба чи снаряд — точно не знаю. І нещодавно теж снаряд був по нашій вулиці. Чула я все».
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
