Історія до 115-річниця від дня народження Фелікса Мазура, який в 1952-1954 роках очолював Глухівський учительський інститут.
Поляк з Поділля на Київщині
Народився майбутній очільник педагогічних інститутів 25 лютого (за новим стилем 11 березня) 1911 року в с. Оринин Кам’янець-Подільського повіту Подільської губернії (згодом це був Орининський район, а нині – центр Орининської сільської територіальної громади Кам’янець-Подільського району Хмельницької області) у польській селянській родині. В автобіографії, написаній у такі ж березневі дні, але 1955 року, 44-річний Фелікс Адамович звертав увагу, що його батько (помер 18 травня 1953) був бідняком, але мав 1 гектар землі, а після революції 1917 року - вже три, і весь час працював у селянському господарстві. Основним заняттям було хліборобство. Його родина на той час складалася із 6 осіб. А на середину 1950-х рр. вона, як дзеркало совєцької дійсності була перемелена жорнами авторитаризму: мати “вже була стара і непрацездатна”, старший брат помер у 1932 році (голодомор!), другий брат вбитий на війні в 1945 році. Сестра з чоловіком жили і працювали в рідному селі. Однак, в анкеті Криворізького державного педінституту, заповненій пізніше, 50-річний науковець зазначав, що народився в родині службовців. На той час “хрущовської відлиги” ректору було так актуальніше зазначати своє соціальне походження.
«До 1929 року я вчився й жив на утриманні батька, - доволі поетично, як для діловодства автобіографії писав Ф.Мазур, - з 1929 року розпочалася моя трудова діяльність». Дійсно це рік примусової колективізації та початку форсованої індустріалізації в сталінському СРСР. У 1929–1930 рр. 19-річний юнак вже працював реєстратором-писарем Орининського райвиконкому Кам’янецької округи, заочно навчався у Кам’янець-Подільсь кому педтехнікумі. Здібного працівника почали просувати. 1930 року вступив до лав комсомольської організації та впродовж вересня 1930-го – вересня 1933 років працював директором та вчителем початкової (неповно-середньої) школи у с. Жабинці того ж Орининського району (за 23 км на північ від рідних Орининців). У жовтні 1933 року 22-річного освітянина було мобілізовано на військову службу червоноармійцем та молодшим командиром у Кременчуці на Полтавщині в окремому артдивізіоні 25-ї Чапаєвської стрілецької дивізії.
Після демобілізації 25 серпня 1935 рр. вступив на географічний факультет Київського державного педагогічного інституту імені О.М. Горького (нині - Український державний університет імені Михайла Драгоманова), який закінчив за спеціальністю «географія» з присвоєнням Державною екзаменаційною комісією від 1 липня 1939 року кваліфікації викладача географії середньої школи. Того ж, 1939 року одружився з учителькою, яка також походила із селян.
Рік, з 4 липня 1939 по 20 липня 1940 року працював директором та вчителем географії Фастівської школи № 20 на Київщині. У травні 1940 року Фастівським РКП був прийнятий у члени партії. Згідно записів в особовому листку по обліку кадрів півтора десятиліття пізніше “вагань в проведенні лінії партії не було, в опозиціях участі не брав”.
Із 20 липня 1940 р. до липня 1941 р. – він директор та вчитель Ржищівської зразкової середньої школи № 1 (нині - Опорний заклад освіти "Ржищівський ліцей "Лідер" Ржищівської міської ради Київської області). Якраз перед цим у 1939 році цю школу закінчив відомий кожній дитині в СРСР підпільник Олег Кошовий, ім’я якого носила школа з 1971 року.
Політпрацівник на фронті
30-річний Фелікс Мазур був мобілізований та з липня 1941 по квітень 1942 р. – був слухачем Вищого воєнно-педагогічного інституту Червоної армії ім. М. І. Калініна, який закінчив за спеціальністю «пропагандист Червоної армії, історик». Якраз у 1941 році в родині народилася перша дитина - донька. Відповідно, батьки та дружина, а також батьки дружини знаходилися майже два роки на окупованій території, Сам, Федір Адамович упродовж 1942–1945 рр. перебував у діючій армії на посадах: комісара мінометного батальйону, інструктора пропаганди 619-го артполку 179-ї стрілецької дивізії, потім - старшим інструктором і агітатором Політвідділу цієї ж дивізії, а згодом - заступником командира по політчастині окремого артилерійського мото-механізованого дивізіону 46-ї механізованої бригади. Дослужився до начальника політвідділу тилу 1-ї армії та з’єднання Першого Білоруського фронту. “За роботу в армії був нагороджений 6-а орденами та 5-а медалями”, - писав сам Ф. Мазур в автобіографії. Це ордени “Червоної зірки” (13.11.1943), “Срібний хрест Збройних Сил” (28.03.1945), Вітчизняної війни ІІ ст. (09.05.1945), Вітчизняної війни І ст. (27.03.1946), “Золотий хрест Збройних Сил” (23.02.1946). Демобілізувався 8 жовтня 1946 року у військовому званні полковника.
Із 4 грудня 1946 по 10 серпня 1952 року Федір Адамович працював директором та викладачем географії та історії Ржищівського педагогічного училища (нині - Комунальний заклад Київської обласної ради "Ржищівський гуманітарний фаховий коледж"), займався відбудовою закладу освіти, був нагороджений знаком «Відмінник народної освіти УРСР», грамотою Міносвіти Української РСР. Згідно характеристики, підписаної 24 липня 1952 року завідувачем Київським обласнгим відділом народної освіти Шашло, “проявив себе як досвідчений адміністратор та керівник навчально-виховною роботою педагогічного училища. Протягом першого року він відновив розрушену німецькими фашистами будівлю педагогічного училища, добре організував методичну роботу, забезпечуючи систематичний контроль над роботою викладачів педагогічного училища… Як викладач забезпечував викладання на високому ідейно-політичному рівні”. У 1947 році в родині народилася друга донька.
Переїзд до Глухова
8 серпня 1952 року 41-річний управлінець був переведений на посаду директора Глухівського учительського інституту (нині - Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка). Згідно наказу № 637-к міністерства освіти Української РСР від 2 серпня 1952 року, підписаного міністром освіти УРСР Г. Пінчуком він змінив “тов. Сапітона Григорія Львовича, … як такого, що не забезпечив керівництво інститутом”. Ще одна особливість післявоєнних сталінських репресій, коли знищувалися професійні управлінці. Г. Сапітон очолював ЗВО у Глухові з 1947 року, ґрунтовно досліджував його історію, готував до захисту кандидатську дисертацію, але передчасно помер у січні 1954 року.
Згідно характеристики, підписаний 28 листопада 1952 року секретарем партбюро Глухівського інституту Богдановим, “за короткий термін Мазур Ф.А. проявив себе хорошим керівником та організатором навчального процесу, господарства та політико-виховної роботи Інституту”. Навчальні заняття по курсу географії він також проводив “на високому ідейно-науковому та політичному рівні, користувався авторитетом серед викладачів та студентів інституту”. Вже в перший рік роботи хотів вступити до аспірантури Київського державного інституту ім. Т. Г. Шевченка.
В зв’язку з реорганізацією Глухівського державного учительського інституту в педагогічний, згідно наказу по міністерству освіти УРСР від 25 грудня 1954 року за № 1249-к, підписаному заступником міністра освіти УРСР О. Філюповим, 43-річний Ф. Мазур був звільнений з посади директора інституту. Замість нього було призначено директором Олександра Томчука. З 7 січня 1955 року Фелікс Адамович обіймав посаду старшого викладача кафедри географії закладу вищої освіти м. Глухова. За час роботи в інституті написав підручник для масової школи. У 1952–1955 роках обирався членом партбюро учительського інституту, членом Глухівського райкому компартії України та депутатом Глухівської районної ради народних депутатів. У Глухові сім’я (дружина, дві доньки та мати) мешкала за адресою: вул. К. Маркса, будинок № 50.
Подальша наукова та керівна діяльність
Для написання кандидатської дисертації згідно наказу міністра освіти УРСР № 206-К від 28 березня 1955 року Фелікс Мазур був прикомандирований до річної аспірантури Інституту економіки АН Української РСР з березня 1955 по 25 березня 1956 року зі збереженням за ним основного окладу заробітної плати. Потім перебування в аспірантурі було продовжено до жовтня 1956 року. З 1 вересня 1955 року був звільнений з посади старшого викладача географії в зв’язку з переводом до Ворошиловградського державного педагогічного інституту ім. Т. Г. Шевченка (нині - Луганський національний університет (ЛНУ) імені Тараса Шевченка). В подальшому працював викладачем в Ізмаїльському державному педагогічному інституті (нині - Ізмаїльський державний гуманітарний університет).
У березні 1959 року в Київському фінансово-економічного інституті (нині - Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана (КНЕУ)) 48-річний Федір Мазур захистив дисертацію «Розвиток та розміщення сільського господарства Сумської області УРСР» на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук.
Упродовж 1961–1973 рр. доцент Ф. Мазур обіймав посаду ректора Криворізького державного педагогічного інституту (нині - університет). В цей час було започатковано нову спеціальність «Початкова освіта», а з 1967 року - «Музика і співи». Саме в цей період на базі цього закладу вищої освіти починає свою плідну роботу Криворізьке відділення Українського географічного товариства. Також у 1962 році було зведено студентський гуртожиток та їдальню. А в 1966 році вступив до ладу новий навчальний корпус. Це дало змогу з 1966–1967 н. р. проводити навчання в одну зміну. Поруч із освітнім корпусом було закладено новий ботанічний сад, збудовано спортивний комплекс.
У подальшому Федір Адамович працював на посадах доцента кафедри марксизму-ленінізму, а потім – політекономії та наукового комунізму. На пенсію він вийшов у листопаді 1986 року. Помер Ф. Мазур у лютому 1988 року на 77-у році життя.
Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук, доцент, директор навчально-наукового інституту філології та історії Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
