Від відродження слави гетьманської столиці та світових наукових проривів до випробувань повномасштабною війною і незламності прикордоння — згадаємо головні сторінки, здобутки та постаті Глухова і району за часи незалежності України.
1991 — початок нового етапу історії Глухова в незалежній Україні
Проголошення незалежності України започаткувало новий період розвитку Глухова й Глухівщини. Символом національного відродження стало, зокрема, встановлення 15 травня 1991 р. пам'ятного верстового стовпа на честь 130-річчя перепоховання Тараса Шевченка. У заходах брали участь представники Народного Руху України, Товариства української мови, духовенства та місцевої громадськості.
1992 — поява газети «Глухівщина» та святкування 1000-річчя з часу заснування Глухова
4 квітня 1992 р. вийшов перший номер газети «Глухівщина», яка стала одним із головних літописців суспільного життя міста й району в незалежній Україні.
1994 — створення Державного історико-культурного заповідника у Глухові та відродження Глинської пустині
8 лютого 1994 р. постановою Кабінету Міністрів № 80 було створено Державний історико-культурний заповідник у Глухові. Це стало принциповим кроком у збереженні історичного середовища міста.
Після десятиліть радянського занепаду розпочалося відродження Глинської Різдва Богородиці пустині. Майно колишнього Будищанського психоневрологічного інтернату було передано Глухівській єпархії.
1996 — відкриття Глухівської філії банку «Аваль»
27 березня 1996 р. відкрито Глухівську філію поштово-пенсійного банку «Аваль». Це було одним із проявів формування нової фінансової та підприємницької інфраструктури міста в умовах переходу до ринкової економіки.
1998 — державна політика збереження історичної забудови Глухова
У 1998 р. Кабінет Міністрів затвердив Комплексну програму збереження історичної забудови м. Глухова. Того ж року було нормативно розвинено систему охорони історико-культурної спадщини міста.
1999 та 2002 — початок виходу нових газет «Неделя» / «Тиждень та «Данкор Глухов»
1 травня 1999 року вийшов перший номер газети «Неделя». А 28 серпня 2002 р. вийшов перший номер газети «Данкор Глухов». До вересня 2010 р. побачили світ 415 номерів видання. У 2022 р. «Неделя» українізувалася на «Тиждень», утім у червні 2026 р. припинила існування. Від так, ці та інші газети - важливі джерела інформації про суспільно-політичне життя міста.
2001 — утворення Глухівського державного педагогічного університету та народного музею історії Університету.
16 травня 2001 р. на базі педагогічного інституту було утворено Глухівський державний педагогічний університет. Ректором став Олександр Іванович Курок. Це одна з ключових подій сучасної історії міста, оскільки університет став головним освітньо-науковим центром Глухова.
Після перетворення інституту на університет у 2001 р. було створено нову експозицію історико-педагогічного музею, а у жовтні 2002 р. музею присвоєно звання «народного». Він став важливим осередком збереження історії освіти Глухова.
2001 — освячення нового храму Глинської пустині
2 вересня 2001 р. відбулося урочисте освячення Свято-Миколаївського храму Глинської пустині. Будівництво тривало чотири роки. Подія стала важливим символом релігійного відродження краю.
2002 — перетворення ПТУ № 31 на професійно-педагогічний коледж Глухівського національного педагогічного університету
17 липня 2002 р. Глухівське професійно-технічне училище №31 було перетворено на професійно-педагогічний коледж Глухівського педагогічного університету. Це стало важливим етапом формування сучасної системи професійної та педагогічної освіти міста.
2003-2006 рр. — активна реставрація пам’яток архітектори та історії в центрі Глухова.
У 2003 р. розпочалися реставраційні роботи багатьох історичних споруд Глухова.
2005 — відкриття нового міського ринку
27 липня 2005 р. розпочав роботу новий міський продовольчий ринок на вул. Шевченка, 14а. Його будівництво стало одним із помітних проєктів розвитку міської торговельної інфраструктури незалежного Глухова.
2006 — модернізація прикордонної інфраструктури
18 липня 2006 р. відкрито прикордонну заставу «Шалигине» європейського зразка. Для прикордонної Глухівщини розвиток прикордонної інфраструктури мав особливе стратегічне значення.
2008 — Педуніверситет отримав ім'я Олександра Довженка, а Державний заповідник «Глухів» отримав статус національного
16 липня 2008 р. Кабінет Міністрів України присвоїв Глухівському державному педагогічному університету ім'я видатного кінорежисера, письменника й випускника Глухівського учительського і нституту Олександра Довженка.
10 листопада 2008 р. відповідно до Указу Президента №1027/2008 заклад отримав статус Національного заповідника «Глухів». Це підвищило статус Глухова як історико-культурного центру України.
2008 — 300-річчя Глухова як столиці Лівобережної Гетьманщини
6 листопада 2008 року в Глухові урочисто відзначили 300-річчя проголошення міста столицею Лівобережної Гетьманщини. Відкрито пам’ятний знак, а в історико-культурному заповіднику — музей археології. У заходах взяли участь представники державної влади та відомі громадські діячі.
2009 — Глухівський педагогічний університет став національним
1 жовтня 2009 р. Указом Президента №792/2009 Глухівському державному педагогічному університету імені Олександра Довженка надано статус національного.
2011 — створення нової експозиції про ракетні частини на Глухівщині та започаткування підготовки істориків у Глухівському педуніверситеті
У міському краєзнавчому музеї відкрито нову експозиційну залу, присвячену історії ракетних частин, які дислокувалися на Глухівщині. Того ж року в місті встановили пам’ятний знак воїнам-ракетникам.
У 2011 році після ліцензування спеціальності «Середня освіта (Історія)» університет здійснив перший набір студентів. Це стало важливим етапом розвитку історичної освіти й краєзнавчих досліджень у Глухові.
2013 — оновлення музейного представлення історії Глухова
У Київських воротах Національного заповідника «Глухів» відкрито нову концептуальну експозицію «Миттєвості великої війни», підготовлену за участю археологів та науковців заповідника. Подія стала прикладом нового підходу до музейного осмислення історії міста.
2014 — Глухівщина включилася у новий етап російсько-української війни. Юрій Коваленко та місія «Чорний тюльпан»
Після початку російської агресії у 2014 р. уродженці та мешканці Глухівщини стали учасниками АТО/ООС. Одним із найвідоміших став Олександр Григорович Ткаченко, уродженець Глухова, який загинув 11 липня 2014 р. під Сіверськом. Посмертно його нагороджено орденом «За мужність» І ступеня.
Важливою сторінкою участі глухівчан у війні стала діяльність археолога, науковця Національного заповідника «Глухів» Юрія Коваленка, який у 2014 р. долучився до гуманітарної місії «Чорний тюльпан» з пошуку та евакуації тіл загиблих українських військових та потім відкриття відповідної експозиції.
2015 — обрання Мішеля Терещенка міським головою
25 жовтня 2015 р. міським головою Глухова став Мішель Терещенко, нащадок відомої родини підприємців і меценатів Терещенків. Він отримав 64,58% голосів. Його обрання стало однією з найрезонансніших політичних подій новітньої історії міста в масштабах України.
2015–2016 — декомунізація міського простору
У Глухові розпочався демонтаж радянських пам'ятників. 26 листопада 2015 р. демонтовано пам'ятник Карлу Марксу на території університету, 7 грудня — пам'ятники Леніну та Василю Циганку в центрі міста. Знесені пам'ятники передавали до Національного заповідника «Глухів» як своєрідні музейні свідчення радянської доби.
2016 — адміністративна та територіальна реформа Глухівщини повернення історичної назви Есмань
2016 р. став початком активного формування об'єднаних територіальних громад. Березівська громада стала першою ОТГ Сумської області, а Шалигинська громада також об'єднала значну територію Глухівщини.
19 травня 2016 р. селище Червоне було перейменовано на Есмань у рамках декомунізації. Було повернуто історичну назву населеного пункту.
2016 — Глухів став місцем дислокації 16-го окремого мотопіхотного батальйону
24 жовтня 2016 р. до Глухова після перебування в зоні АТО перемістився особовий склад 16-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї бригади. Відтоді військова присутність стала важливою складовою сучасного життя міста.
2018 — політична криза навколо Мішеля Терещенка
1 жовтня 2018 р. Мішель Терещенко оголосив про відставку з посади міського голови у зв'язку з наміром балотуватися на президентських виборах. Після запровадження воєнного стану в Сумській області він вирішив залишитися на посаді.
2020 — утворення Глухівської міської територіальної громади та втрата містом статусу районного центру та входження до складу Шосткинського району
Адміністративно-територіальна реформа 2020 р. докорінно змінила карту Глухівщини. Була створена Глухівська міська територіальна громада, до якої увійшли місто та навколишні села. Одночасно Глухівський район було ліквідовано, а територію включено до укрупненого Шосткинського району.
2020 — обрання Надії Вайло головою Глухівської громади
25 жовтня 2020 р. міською головою Глухова обрано Надію Вайло. Вона очолила громаду вже в нових адміністративних умовах і надалі керувала не лише містом, а всією Глухівською міською територіальною громадою.
2021 — ліквідація Глухівської районної державної адміністрації
14 квітня 2021 р. припинено реєстрацію Глухівської районної державної адміністрації у зв'язку з входженням колишнього Глухівського району до Шосткинського району. Це стало фактичним завершенням існування Глухівщини як окремого адміністративного району.
24 лютого 2022 — бої за Глухів і початок повномасштабної війни та подвиг Михайла Несольоного
На світанку 24 лютого 2022 р. російські війська перетнули кордон через КПП «Бачівськ», захопили пункт пропуску та частину траси Київ—Москва. Відбулися бої поблизу Глухова. Місто й навколишні території опинилися в оточенні російських військ.
Під час боїв неподалік с. Годунівка Глухівської міської громали загинув Михайло Несольоний, який керував санітарним транспортером із символікою Червоного Хреста та намагався евакуювати поранених. 2 березня 2022 р. йому посмертно присвоєно звання Героя України.
2022–2023 — перші систематичні обстріли та початок руйнування освітньої інфраструктури Глухівщини
4 травня 2022 р. було обстріляно Уланове; 8 травня — Глухів і єврейське кладовище; 14–15 травня зруйновано міст через Клевень біля Заруцького; 15 червня ракетний удар по Глухову спричинив перші цивільні жертви безпосередньо в місті.
Російські удари 4, 16 та 18 липня 2022 р. призвели до руйнування корпусів опорної школи в Есмані, пошкодження житлових будинків та іншої інфраструктури. Війна почала безпосередньо змінювати освітній і соціальний простір прикордонної Глухівщини.
2024–2025 — перетворення Глухівщини на постійно обстрілюваний прикордонний регіон
У 2024–2025 рр. Глухівська, Есманська та Шалигинська громади залишалися в зоні можливих або активних бойових дій. Поступово в життя наших жителів увійшли нові явища — евакуація з прикордонних сіл, скорочення населення, пошкодження цивільної інфраструктури та постійна загроза БпЛА, артилерії й авіації.
27 липня 2024 р. російські війська обстріляли Глухів із РСЗВ «Град»: загинув 14-річний Єгор Антипов, були поранені цивільні, пошкоджені житлові будинки й об'єкти інфраструктури.
18 листопада 2024 р. удар «Шахедом» по гуртожитку Глухівського медичного коледжу зруйнував цілий під'їзд; за даними файлу, загинуло 13 людей.
23 квітня 2025 р. КАБами було зруйновано Народний музей історії в Улановому разом із приміщенням НВК;
2026 - ескалація російських атак: масоване руйнування Глухова та Глухівщини
10 березня 2026 р. російська авіація атакувала промислову зону Глухова, загинули двоє цивільних; 19 травня 2026 р. внаслідок удару безпілотників біля Центру зайнятості загинули ще двоє мирних мешканців. Одночасно у березні 2026 р. загострилася ситуація на північному кордоні — Сопич, Комарівка та інші населені пункти опинилися в зоні бойових дій/«сірій зоні».
Отже, історія Глухова та Глухівщини після 1991 р. — це не лише історія адміністративних змін чи місцевого самоврядування незалежної України. Це одночасно історія національного культурного відродження, розвитку освіти й науки, переосмислення радянської спадщини, формування громадянського суспільства та, після 2014 р., поступового перетворення прикордоння на один із важливих регіонів українського спротиву російській агресії. Останній етап особливо виразно проявився після 24 лютого 2022 р.
Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук, доцент, директор Навчально-наукового інституту філології та історії Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
