1986 рік, сорок десятиліть тому, став для Глухова і Глухівщини особливим. Це був час, коли місто досягло одного з найвищих рівнів свого промислового та житлового розвитку. Будувалися багатоповерхівки, працювали великі підприємства, розширювалася лікарня, відкривалися школи та нові заклади культури. Водночас саме цього року сталася Чорнобильська катастрофа, яка назавжди змінила життя мільйонів українців.
Яким був Глухів 40 років тому? Де жили люди, де працювали, що будували, як розвивалися села і чим запам'ятався 1986-й його мешканцям?
Глухів продовжував активно будуватися
На середину 1980-х років Глухів уже був сформованим промисловим райцентром із розгалуженою житловою та соціальною інфраструктурою. Але потреба в новому житлі залишалася величезною. На січень 1986 року на квартирному обліку в місті перебувала 2 331 сім'я. Ще близько 350 сімей чекали на кооперативне житло. Це добре показує, наскільки гострою залишалася житлова проблема навіть після двох десятиліть інтенсивного будівництва.
Упродовж 1986 року в Глухові було здано 12 тисяч квадратних метрів житла. Одночасно розпочалося або продовжувалося спорудження кількох великих будинків. Зокрема, планувалося будівництво 90-квартирного будинку для малосімейних працівників по вулиці Ковпака, №11 та 70-квартирного будинку житлового кооперативу № 5 по вулиці Ціолковського, а також 55-квартирного будинку для працівників МПМК-7 по вул. 40 років Перемоги та до того ж третьої черги 180-квартирного будинку для працівників «Глухівхімбуду».
Ще один об'єкт став своєрідним символом студентського будівництва. У травні 1986 року будівельний загін Глухівського педагогічного інституту «Альтаїр», сформований зі студентів 2–3 курсів під керівництвом Олександра Курка, почав працювати на спорудженні 73-квартирного будинку по вулиці Карла Маркса (нині – вул. Інститутської), №30 (на фото). За 1986 рік студенти освоїли 400 тисяч карбованців на цегляній кладці. Будинок завершили вже в жовтні 1987 року, а 17 квартир передбачали для викладачів педінституту.
73_квартирний_будинок_для_педінституту_по_вул_К_Маркса,_30
Місто планували розвивати й надалі. У 1986–1987 роках розроблявся проєкт нового південно-східного мікрорайону, розрахованого на 20 тисяч жителів, із житлом, школами, дитячими садками та всіма необхідними послугами.
Промисловий Глухів
У 1986 році промисловість залишалася одним із головних роботодавців міста. Серед найбільших підприємств були завод агрегатних вузлів, «Електропанель», завод засобів обчислювальної техніки, підприємства харчової та переробної промисловості. Особливо показовим був Глухівський завод агрегатних вузлів. У середині 1980-х років його продукцію отримували понад 60 міст Радянського Союзу. У 1986 році обсяг продукції підприємства становив майже 10 млн. карбованців, а на заводі вже працювали 30 верстатів із числовим програмним управлінням.
Для Глухова це означало не лише промислові показники. За роботою великих підприємств стояли тисячі міських родин: робітники, інженери, технологи, майстри, водії, бухгалтери, працівники заводських їдалень, дитячих закладів і гуртожитків.
Працювала й фабрика з переробки вторинної сировини. У 1986 році там працювало 170 людей. Підприємство щороку виробляло тисячі тонн продукції — обтиральне ганчір'я, будівельну паклю та інші матеріали.
Окремі великі плани пов'язували із заводом засобів обчислювальної техніки. Для його розвитку передбачалося 36 млн карбованців інвестицій, а спеціалізацію планували пов'язати з випуском гнучких магнітних дисків для електронних комплексів. Тобто Глухів середини 1980-х був не просто районним центром. Він мав промислові підприємства, продукція яких виходила далеко за межі Сумщини.
Завод_агрегатних_вузлів_Бригада_О_Я_Дзюба_та_робітники_1986
Лікарня, яка теж зростала
Розвиток міста вимагав розширення медичної системи. У 1986 році неврологічне відділення Глухівської ЦРЛ уже мало 50 ліжок — за два десятиліття його потужність зросла від початкових 30. Завідував відділенням Віталій Дмитрович Подорван.
Паралельно тривало будівництво нового лікарняного комплексу, як звикли говорити «на полі». Йшлося про лікарню на 250 ліжок із поліклінікою, розрахованою на 360 відвідувань за зміну. Будівництво розпочалося ще в другій половині 1984 року, а спочатку завершення планували на 1986-й. Фактично роботи затягнулися, і лікарня була відкрита тільки на початку 1989 року.
Тому 1986 рік для медицини Глухівщини був радше роком великих планів і незавершеного будівництва, ніж роком остаточного введення нового лікарняного комплексу.
Що будували в селах Глухівщини?
Будівельний бум не обмежувався містом. За XI п'ятирічку в селах Глухівського району було введено в експлуатацію 19 470 м² житла, клуб на 300 місць, два дитячі садки на 135 місць, магазини, медпункти, гуртожитки, їдальні, лазні, стадіони та близько 50 км внутрішньогосподарських автомобільних доріг. На 1986 рік планувалося спорудити ще 11 745 м² громадського житла, 12 об'єктів соціально-культурного призначення та 5 300 м² індивідуального житла.
Наприклад, у Сварковому будували дитячий садок на 90 місць. За планом він мав прийняти перших дітей вже у 1986 році, але фактично відкрився лише в квітні 1987-го. В Улановому, як і в більшості сіл району по вулицям Молодіжним, закладали фундаменти житлових і побутових приміщень, планували комплексний пункт побутового обслуговування, аптеку, гуртожиток та їдальню. В Слоуті цього року збудували та урочисто відкрили новий торговельний центр.
Також, у Заруцькому передбачалося спорудження 16-квартирного будинку для працівників вапнякового заводу, а в Шалигиному — ще одного 16-квартирного будинку. Між Землянкою і Гутою 1986-го прокладали асфальтовану дорогу завдовжки понад 4 км.
1986_р_19_травня_Піонерське_вогнище_у_Слоутській_школі
1986_р_жовтень_Прийом_в_жовтенята_у_Слоуті
1986_р_,_травень_закінчення_3_класів
1986-й і Чорнобильський мікрорайон у Глухові
Для Глухівщини, як і для всієї України, 26 квітня 1986 року стало межею, яку неможливо оминути. Після аварії на Чорнобильській АЕС тисячі людей з різних куточків України були залучені до ліквідації наслідків катастрофи. Серед них були й мешканці Глухівщини.
Улітку 1986 року глухівські будівельники працювали на спорудженні нового села Паськівщина на Київщині для постраждалих від аварії. Планувалося звести село на 200 дворів, у кожному з яких мав бути одноповерховий трикімнатний будинок.
Так Чорнобильська трагедія безпосередньо торкнулася і Глухівщини — через роботу будівельників, участь ліквідаторів, переселення людей та нову реальність, у якій радіаційна безпека стала частиною повсякденного життя. Також на південно-східній околиці Глухова також з’явися так званий «Чорнобильський мікрорайон».
Викладач_Віктор_Заїка_та_студенти_педінституту_1986_рік_з_Газети
Культура: «Співзвуччя» і новий міський парк, а в Глухівському педінституті вже з'являлися комп'ютери
1986 рік залишив слід і в культурному житті міста. Саме цього року в Глухові було створено міський молодіжний клуб «Співзвуччя», яким опікувався міський відділ культури. Із 1 грудня 1986 року в місті почав діяти державний парк культури і відпочинку.
Для молоді це означало появу нових можливостей для спілкування, музики, танців і дозвілля. «Співзвуччя» продовжило традицію молодіжної культури, яка в Глухові розвивалася ще з 1970-х років.
Не лише заводи та підприємства Глухова у 1980-х роках освоювали нову техніку. Поступово комп'ютери приходили й у систему освіти. У Глухівському державному педагогічному інституті вже використовувалися комп'ютери, які ставали частиною освітнього процесу та підготовки майбутніх учителів. Зокрема, було відкрито спеціалізований кабінет інформатики й обчислювальної техніки де було встановлено 8 машин. Персональні комп'ютери лише починали входити в освітню практику, а робота з ними вимагала спеціальної підготовки. Утім не лише для майбутніх вчителів, а перш за все для школярів міста це була заповітна мрія – «посидіти за машиною».
Педінститут ГНПУ Комп'ютери_1986
Яким був звичайний день глухівчанина?
Якщо відкласти великі цифри, плани п'ятирічок і назви підприємств, повсякденність 1986 року виглядала досить просто. Вранці люди поспішали на заводи, до лікарень, шкіл, педінституту, магазинів та установ. Діти йшли до шкіл і дитячих садків. Молодь зустрічалася у клубах та на дискотеках. Хтось чекав на квартиру, стоячи в багаторічній черзі, а хтось уже переїжджав у нову багатоповерхівку.
У місті поруч існували старі приватні будинки й нові багатоповерхівки. «Кулакбуд» набував масштабів, а на околиці розросталися нові житлові будинки, а за містом продовжувалося традиційне життя колгоспів.
Це був Глухів пізнього радянського періоду — районний центр, який ще більш активно будувався і розвивав промисловість, але вже вступив в останні роки існування тієї державної системи з появою дефіцитів та черг…
1986-й: покоління, яке народилося напередодні змін
Цікаво поглянути на 1986 рік і через людей, які саме тоді з'явилися на світ. Це нове покоління, дошкільне дитинство якого припало на останні роки Радянського Союзу, а юність та доросле життя — уже на період незалежної України. Серед уродженців Глухова та Глухівщини цього року є люди, чиї біографії сьогодні набули особливого значення. Адже їм через два десятиліття довелося захищати незалежність України.
Олександр Ступаченко народився 14 лютого 1986 року в Глухові. Навчався у Глухівській школі № 2, згодом — у школі-інтернаті, здобував професійну освіту в Глухові. У мирному житті займався підприємництвом, виготовляв меблі на замовлення. 2016 року став до лав Збройних сил України. Загинув 10 травня 2022 року на Луганщині, командуючи розвідувальним взводом.
Дмитро Акулін народився 22 січня 1986 року в селі Заруцьке. Дитинство і юність провів на Глухівщині, навчався у Соснівці, здобув професію електрика в Глухівському професійно-фаховому коледжі. Працював на м'ясокомбінаті, у лісгоспі, на торф'яному заводі в Соснівці та інших підприємствах. Навесні 2024 року долучився до ЗСУ. У липні 2025 року помер від тяжких поранень, отриманих на Харківському напрямку.
Цього ж дня в тому ж глухівському родильному домі народився Василь Фещенко - уродженець селища Червоне (нині Есмань) Глухівського району У дорослому житті став військовослужбовцем. Загинув 31 січня 2024 року поблизу Синьківки на Харківщині.
Олександр Новиков народився 28 серпня 1986 року в селі Кореньок Глухівського району. Після школи здобув професію водія у Глухівському професійно-педагогічному коледжі, а в мирному житті працював переважно у будівельній сфері. Загинув 9 квітня 2025 року на Куп'янському напрямку.
До цього покоління належить й Ігор Верещагін — науковець, кандидат сільськогосподарських наук, який народився 22 лютого 1986 року в селі Суходіл Глухівського району. Після навчання в Глухівському державному педагогічному університеті він продовжив освіту в аспірантурі Інституту луб'яних культур НААН, а згодом працював науковцем у галузі селекції та насінництва льону.
Таким чином, серед тих, хто народився на Глухівщині у 1986 році, бачимо майбутніх військовослужбовців, підприємців, фахівців та науковців. Їхнє дитинство припало на радянську добу, а професійне становлення — на незалежну Україну.
Що відбувалося у житті глухівчан у 1986 році?
1986-й був важливим не тільки для міста, а й для багатьох конкретних людей. Однією з найважливіших подій у житті майбутнього відомого глухівського історика Валерія Бєлашова стали 1986–1987 роки. У цей час він навчався в аспірантурі Київського державного педагогічного інституту, працював у республіканських та обласних архівах і досліджував історію України. Саме тоді його особливо зацікавила історія Глухова як колишньої столиці Лівобережної Гетьманщини. Фактично 1986 рік став одним із відправних пунктів тієї науково-краєзнавчої роботи, яка згодом зробила Бєлашова одним із найвідоміших дослідників Глухівського періоду в історії Гетьманщини.
1986 року кафедру філософії Глухівського державного педагогічного інституту очолив Леонід Гнатюк, кандидат філософських наук, доцент, який із 1985 року працював у Глухові на посаді ректора.
1986 року активно розвивалося і спортивне життя педінституту. Андрій Бор, який відіграв значну роль у розвитку спорту в педінституті, організував у гуртожитку секції настільного тенісу та аеробіки. Протягом року він також сім разів їздив до Суземки Брянської області для перевезення будиночка, який використовували для створення культурно-оздоровчого комплексу інституту.
Тому сьогодні, дивлячись на Глухів 1986-го, ми бачимо не просто місто сорокарічної давнини. Ми бачимо останнє покоління радянського Глухова — місто, яке ще жило за правилами минулої епохи, але вже стояло на порозі великих змін.
Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук, доцент, директор навчально-наукового інституту філології та історії Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
