Мурованій Миколаївській церкві в Сопичі цьогоріч виповнилося 230 років! Вона пережила зміну епох, радянські часи, роки занепаду, відновлення у 2000-х і тепер – постає на лінії фронту. Тому фахівці Глухівського університету, за підтримки Українського культурного фонду, намагаються зберегти сьогодні її історичний образ ще й у цифровому форматі - за допомогою 3D-моделювання.
На півночі Сумщини, неподалік українсько-російського кордону, у селі Сопич Есманьської громади стоїть одна з найцікавіших пам’яток сакральної архітектури історичної Глухівщини — Миколаївська церква.
Її історія почалася значно раніше за нинішню муровану споруду. Ще у XVIII столітті, за часів Гетьманщини, тут існував дерев’яний храм Святителя Миколая. А нинішня мурована церква постала у 1796 році й стала архітектурною домінантою села.
Сьогодні пам’ятка потребує особливої уваги. У серпні 2025 року російський безпілотник влучив у храм, пошкодивши його купол.
Про це повідомляв Глухів.City з посиланням на очільника Есманьської громади Сергія Мінакова.
Але історія цієї церкви — не лише історія руйнувань. Це також історія людей, які у різні часи намагалися її зберегти.
Храм, який пам’ятає XVIII століття
Перший Миколаївський храм у козацькому Сопичі був дерев’яним. чТочний час його спорудження невідомий. У середині XVIII століття будівля вже перебувала в аварійному стані. Архівний документ 1759 року розповідає про стан старої церкви буквально мовою свого часу: споруда просіла в землю, дах протікав, а куполи нахилилися і могли впасти.
Тоді парафіяльна громада вирішила стару будівлю розібрати і спорудити нову. Люди заздалегідь придбали дубові колоди, дошки, цвяхи та інші матеріали. Частину придатної деревини планували використати повторно. Про нову дерев’яну Миколаївську церкву в Сопичі вже згадується в описі Новгород-Сіверського намісництва 1779–1781 років. А невдовзі село отримало мурований храм.
1796 рік: поява церкви, яку бачимо сьогодні
Нинішню Миколаївську церкву збудували з цегли 230 років тому - в 1796 році. Минали десятиліття, змінювалися покоління, а храм залишався одним із головних орієнтирів Сопича. Особливо виразним його силует зробила висока дзвіниця — майже 56 метрів. Товщина мурованих стін перевищує півтора метра.
Саме ці параметри дозволяють зрозуміти масштаб споруди: для невеликого села храм був не просто місцем богослужіння, а справжньою архітектурною домінантою. За довоєнними фотографіями можна побачити, що до нашого часу дійшли характерні куполи та хрести, які надавали споруді впізнаваного вигляду.
Церква стала частиною не лише релігійної, а й повсякденної історії прикордонного Сопича. Тут жителі села та навколишніх населенних пунктів, у т. ч. й з росії, хрестили дітей, вінчали молодих, проводжали людей в останню путь. Для кількох поколінь мешканців села її силует був невід’ємною частиною рідного краєвиду.
Пам’ятку відновлювали, аби не війна
У новітній історії церкви був і період, коли вона потребувала серйозного відновлення. У 2000-х роках до збереження храму долучилися місцеві підприємці, меценати та небайдужі мешканці. Важливу роль у проведенні робіт відіграло ПП «ЛАН», а також інші спонсори й доброчинці.
Завдяки цій підтримці у храмі та на його території проводилися відновлювальні й ремонтно-реконструкційні роботи. Для пам’ятки, яка тривалий час перебувала під загрозою занепаду, це стало важливим етапом збереження. Була повністю відреставрована унікальна дзвіниця. Особливого значення набули роботи на дзвіниці. Фотографічні матеріали 2010-х років уже фіксують її в риштуваннях — пам’ятку поступово повертали до належного стану.
Цей епізод історії храму важливо пам’ятати. Адже збереження культурної спадщини — це не лише робота державних установ. Дуже часто пам’ятки виживають завдяки конкретним людям, громадам, підприємцям і меценатам.
Однак, війна знову поставила пам’ятку під загрозу. На другий рік 34-річниці Незалежності України 25 серпня 2025 року російський безпілотник влучив у храм. За фотографіями, оприлюдненими після атаки, було видно пошкодження купола. Для пам’ятки, яка пережила понад два століття, це стало черговим випробуванням. Але сьогодні зберегти її можна не лише цеглою, металом і будівельними матеріалами. Існує ще один спосіб — створити її цифрову копію.
Церква отримує друге життя — у 3D
Саме тому Миколаївська церква в Сопичі стала одним із об’єктів проєкту «Історична Глухівщина крізь століття: збереження історико-архітектурної спадщини засобами 3D та AR», який у 2026 році реалізує Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка за фінансової підтримки Українського культурного фонду.
Більше про проект на його сайті.
Проєкт УКФ спрямований на термінове цифрове збереження історико-архітектурної спадщини Глухівщини, яка через близькість до кордону та воєнні дії перебуває під постійною загрозою. У межах проєкту передбачено створення 15 цифрових 3D-моделей існуючих і втрачених об’єктів, а також AR-реконструкцію ансамблю Гамаліївського монастиря.
Для Сопича це особливо важливо: цифрова модель фіксує пам’ятку як історичний об’єкт і водночас дає можливість відтворити її образ навіть у випадку подальшої фізичної втрати.
У 2026 році університет окремо замовив відомому сумському архітектору та фахівцю із 3D-моделювання Ігорю Титаренку створення 3D-моделей п’яти історичних архітектурних об’єктів — Глухівської синагоги, Тюремного замку в Глухові, вже загаданої Миколаївської церкви в Сопичі, а також Миколаївської церкви у майже прикордонному Сварковому та келій монастиря в Гамаліївці.
Як народжується цифрова копія
3D-модель історичної церкви — це не просто «намалювати будинок на комп’ютері». Спочатку потрібно зібрати максимум інформації: історичні фотографії, креслення, описи, дані про розміри та архітектурні деталі. Далі створюється геометрія об’єкта у SketchUp. Фахівці відтворюють основні об’єми споруди, пропорції фасадів, куполи, дзвіницю та інші елементи.
Наступний етап — текстурування. Саме воно дозволяє цифровій моделі отримати матеріальний вигляд: цегли, штукатурки, металу, дерева, покрівлі та інших поверхонь.
Для п’яти об’єктів, серед яких і Сопицька Миколаївська церква, роботи передбачають розробку геометрії в SketchUp, текстурування та підготовку моделей до візуалізації на основі креслеників і старовинних світлин.
А далі цифрова модель переходить у Twinmotion. Тут створюється вже не просто модель храму, а ціла сцена: налаштовується оточення, матеріали, освітлення, ракурс камери, атмосфера. Після цього виконується рендер зображень і їхня постобробка в Adobe Photoshop. Тобто глядач зрештою отримує не схематичний «комп’ютерний будинок», а максимально виразне цифрове відтворення пам’ятки.
Таким чином, історія Сопицької церкви — це історія не тільки архітектури. Це історія того, як громада кілька разів рятувала свою пам’ятку від зникнення.
Сьогодні ми звикли думати про культурну спадщину як про те, що можна побачити наживо. Але війна показала, наскільки крихким є цей підхід. Будівлю можна пошкодити. Її можна втратити. Старовинну фотографію можна знищити. Документ може залишитися тільки в одному архіві.
Цифрова копія не замінить справжню пам’ятку. Але вона дозволяє зберегти те, що інакше може бути втрачено назавжди: її форму, пропорції, архітектурні деталі, вигляд у конкретний історичний момент і пам’ять про людей, які з нею пов’язані.
Саме таку мету має проєкт Глухівського національного педагогічного університету «Історична Глухівщина крізь століття: збереження історико-архітектурної спадщини засобами 3D та AR». Його цифрова колекція має стати своєрідним архівом у трьох вимірах — місцем, де майбутні покоління зможуть побачити не лише те, що збереглося, а й те, що могло бути втрачено. І Миколаївська церква в Сопичі — один із промовистих прикладів такого підходу.
Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук, доцент, директор навчально-наукового інституту філології та історії Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
