Від 33 працівників до промислового гігантам, і повної тиші в цехах. Сьогодні Глухівський завод агрегатних вузлів живе лише в архівних знімках та пам'яті містян. Проте його історія — це не лише станки та звіти, а й долі сотень глухівських родин, збудовані будинки, спорт і культура.
Від ремонтної майстерні до машинобудівного підприємства
Глухівський завод агрегатних вузлів створили на базі авторемонтних майстерень. Виробничий старт був скромним: на підприємстві працювали лише 33 особи, серед яких семеро інженерно-технічних працівників.
Офіційною датою заснування заводу стало 7 жовтня 1961 року. Першими працівниками були люди, які до цього працювали в ремонтних майстернях. Перед ними стояло завдання налагодити виробництво спеціалізованого обладнання для машинобудування.
Вже 17 жовтня 1961 року Григорій Миколайович Холопцев виготовив першу деталь для вузла АУ311-124. Ця дата стала одним із перших конкретних результатів роботи нового колективу. Рівно через рік, 17 жовтня 1962-го, підприємство випустило першу силову головку АУ311-10, призначену для Харківського заводу агрегатних верстатів. За підсумками 1962 року обсяг виробленої продукції становив 328 тисяч карбованців.
Для молодого заводу це був початок поступового переходу від невеликого виробництва до спеціалізованого підприємства машинобудівної галузі.
Розширення виробництва та вихід на союзний ринок
Уже в середині 1960-х років завод розширював асортимент продукції. З 1965 року тут виготовляли силові головки, а з 1968-го - ділильні поворотні столи для Харківського заводу агрегатних верстатів. Іншим важливим напрямом стало виробництво силових столів прямолінійної дії для Мінського заводу автоматичних ліній. Згодом подібне обладнання постачали й іншим підприємствам, зокрема заводам у Костромі та Барановичах.
Розвиток виробництва супроводжувався розбудовою заводської інфраструктури. У 1963 році розпочалося будівництво виробничо-побутового корпусу площею понад 14,3 тисячі квадратних метрів. Його ввели в експлуатацію наприкінці 1960-х років.
До завершення восьмої п'ятирічки, у 1966–1970 роках, завод уже мав понад 300 верстатів різного призначення. Підприємство поступово ставало одним із важливих промислових центрів Глухова. Зростали й виробничі показники. Якщо 1971 року обсяг продукції перевищував 4 мільйони карбованців, то 1986-го становив майже 10 мільйонів. У середині 1980-х років продукцію заводу отримували понад 60 міст СРСР, а на самому підприємстві працювало близько 2 тисяч робітників та службовців.
У 1986 році на заводі діяли 30 верстатів із числовим програмним управлінням. Це свідчило про модернізацію виробництва та поступове впровадження нових технологій у машинобудуванні.
Після проголошення незалежності України державне підприємство було перетворено на відкрите акціонерне товариство. У травні 1995 року Кабінет міністрів України ухвалив рішення про приватизацію заводу протягом 1995 рок, надалі завод отримав нову назву — ПП Глухівський верстатобудівний завод «Ремсервіс». У 2006 році завод входив до числа найбільших діючих підприємств міста, він виготовляв токарні, фрезерні, шліфувальні та інші верстати, а також деталі і запасні частини до них.
Утім, економічна криза, що почалася в 2008 році, ускладнила діяльність підприємства. У квітні 2008 року завод було перетворено на товариство з обмеженою відповідальністю, власником підприємства стала компанія «Салвер», яка на початку 2020-х років припинила існування.
Проте в пам'яті багатьох мешканців міста воно так і залишилося заводом агрегатних вузлів — місцем роботи, професійного становлення та спілкування кількох поколінь глухівчан.
Завод, який допомагав будувати місто
Значення заводу для Глухова не обмежувалося промисловістю. Розвиток підприємства був тісно пов'язаний із житловим будівництвом, появою нових соціальних об'єктів і змінами міського простору. Одним із напрямів заводської діяльності стало забезпечення працівників житлом. У 1964 році завершили будівництво гуртожитку на 48 місць при заводі агрегатних вузлів.
У липні 1966 року урочисто відкрили чотириповерховий 28-квартирний будинок на тодішній вулиці Леніна, 14 — нині це вулиця Терещенків, 53, поблизу автовокзалу. Житло призначалося для працівників фабрики вторинної сировини та заводу агрегатних вузлів. Спочатку будинок планували на 32 квартири, а завершити його мали ще в четвертому кварталі 1965 року.
Ще масштабнішим стало будівництво житла на вулиці Ціолковського (тодішній - Сергеєва–Ценського, а нині – це вул. Незалежності). У травні 1968 року розпочалося спорудження 70-квартирного будинку, який згодом отримав адресу Ціолковського, 7. Його звели в тодішньому мальовничому фруктовому саду на північно-східній околиці міста. Будівництво тривало до жовтня 1970 року, а вартість становила 58 тисяч карбованців. Будинок призначався для працівників заводу агрегатних вузлів.
У лютому 1971 року на вулиці Ціолковського розпочали зведення ще трьох 70-квартирних будинків: одного для працівників заводу та двох кооперативних. Один із будинків для заводчан здали в експлуатацію в липні 1973 року. На його цокольному поверсі облаштували продовольчий магазин на сім робочих місць, який також відкрили до листопада того року.
У грудні 1979 року завершили будівництво ще одного 70-квартирного будинку на тодішній вулиці Радянській — нині вулиці Київській, навпроти військкомату. Його зводили методом бригадного підряду за методом Злобіна. У квартирах мали оселитися працівники заводу агрегатних вузлів, м'ясокомбінату та інших міських підприємств.
Таким чином, участь заводу в житловому будівництві була важливою складовою розвитку Глухова в 1960–1970-х роках. Нові будинки означали для працівників можливість отримати власне житло, а для міста — появу нових житлових кварталів та інфраструктури.
Дитячий садок для родин заводчан
Не менш важливим було створення умов для сімей із дітьми. У жовтні 1978 року на тодішній вулиці Інтернаціональній відкрили дитячий садок «Чебурашка», розрахований на 260 місць. Заклад мав шість груп і приймав дітей працівників заводу «Електропанель», МКБУ-19 та заводу агрегатних вузлів.
Сьогодні це Глухівський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) «Чебурашка» Глухівської міської ради. Поява такого закладу була важливою не лише для батьків, які працювали на виробництві, а й для самого міста. Дитячі садки, гуртожитки, житлові будинки та магазини поступово формували середовище, у якому працівники великих підприємств могли не тільки працювати, а й жити разом зі своїми родинами.
«Молодість»: музика, яка народилася на заводі
Історія заводу агрегатних вузлів — це також історія активного культурного життя Глухова. Однією з найяскравіших сторінок стала діяльність вокально-інструментального ансамблю «Молодість», який згодом здобув звання народного.
Передісторія ансамблю пов'язана з Миколою Буряком, який у 1973–1974 роках ініціював створення музичного колективу. Спочатку, у 1974 році, гурт сформувався на заводі «Сател», директором якого був Володимир Петрович Супрун. А в лютому 1975-го народний ВІА «Молодість» створили вже на Глухівському заводі агрегатних вузлів. Колектив став частиною культурного життя підприємства та міста, а згодом здобув популярність далеко за межами Глухівщини.
Микола Буряк згадував про завод як про місце, де діяла злагоджена й активна команда, яка розвивала культуру та спорт, брала участь у будівництві житла й працювала над поліпшенням життя міста.
Серед людей, які входили до цієї команди, він називав Володимира Миколайовича Колтакова, Юрія Львовича Білоусова та Лазаря Васильовича Басюка. Очолював заводський колектив, за його словами, активний і прогресивний директор Євген Опанасович Кариков. ВІА «Молодість» став прикладом того, як промислове підприємство могло бути не лише місцем роботи, а й осередком творчості, спілкування та громадської активності.
Для працівників ансамблю музика була можливістю реалізувати власні здібності, а для глухівчан — нагодою долучатися до концертів і культурних заходів. Історія колективу зберігає пам'ять про людей, які розвивали музичне життя міста в 1970–1980-х роках.
Спортивне життя заводу агрегатних вузлів
Глухівський завод агрегатних вузлів у 1970–1980-х роках був не лише важливим промисловим підприємством, а й одним із осередків спортивного життя міста. На заводі розвивали волейбол і важку атлетику, формували команди для участі в міських, обласних та республіканських змаганнях. Спортивні традиції підтримували працівники підприємства, заводський профспілковий комітет, керівники та ентузіасти, які поєднували виробничу роботу з тренуваннями й організацією спортивних заходів.
Волейбольна команда — одна з найсильніших у місті
Володимир Миколайович Колтаков прийшов працювати 22-річним на завод агрегатних вузлів у 1972-го, після служби в армії. За його спогадами, спортінструктором підприємства на той час був Юрій Гаврилович Срібний, який займався розвитком кількох спортивних напрямів, зокрема волейболу, гандболу та баскетболу. Саме він зумів створити волейбольну команду заводу, яка протягом багатьох років успішно виступала на міських, обласних і республіканських змаганнях.
До команди поступово долучився й Володимир Колтаков. Його наставником став Микола Дмитрович Шаталов (1946–2018), якого в 1971 році запросив до Глухова директор заводу Віктор Олександрович Веракса. До цього М. Шаталов грав за волейбольну команду заводу імені Фрунзе в Сумах, яка вважалася однією з найсильніших на Сумщині. За спогадами В. Колтакова, директор був великим шанувальником волейболу й охоче грав в одній команді із Шаталовим. Згодом спортсмен отримав квартиру в Глухові, що сприяло його закріпленню в місті.
Микола Шаталов навчав молодших гравців техніки приймання м'яча в захисті, блокування та атакувальних дій. В. Колтаков особливо запам'ятав його вимогливість до тренувань. Наставник постійно використовував пояс з обтяженням, а завдяки ліворукості мав додаткову перевагу під час атак. Попри появу нових високорослих і технічно підготовлених гравців, він тривалий час залишався в основному складі заводської команди.
Волейболісти_заводу_агрегатних_1974_Хабенко_к,_Шаталов,_Колтаков
Волейбол став для працівників заводу не просто способом проведення вільного часу, а школою командної взаємодії, дисципліни та спортивної майстерності.
Від саморобної штанги до сильної команди важкоатлетів
Паралельно з волейболом на заводі формувався колектив любителів важкої атлетики. Одночасно із заняттями волейболом Володимир Колтаков познайомився з Валерієм Кузьміним, який уже займався підняттям штанги. Вони почали тренуватися разом, використовуючи доволі просте обладнання. Як згадував В. Колтаков, штанга була саморобною, технічні можливості для тренувань — обмеженими, а перші заняття проходили в роздягальні спортзалу міської школи № 2. Спочатку він поєднував заняття важкою атлетикою з виступами за заводську волейбольну команду. Проте 1975 року він вирішив зосередитися на піднятті штанги. Навколо нього сформувалася група однодумців, до якої входили Володимир Корольов, Микола Корнєєв, Володимир Войтик, Василь Новіков, Микола Хоменко та Дмитро Огурцов.
Важливу роль у становленні команди відіграла підтримка заводського профспілкового комітету, зокрема його керівника Юрія Львовича Білоусова, колишнього гирьовика, та парторга підприємства Лазаря Васильовича Басюка, який раніше займався важкою атлетикою.
За ініціативи спортивних активістів і за підтримки підприємства почали закуповувати штанги, виготовляти помости, стійки та плінти, необхідні для повноцінних тренувань. Завод також допомагав спортсменам виїжджати на змагання. Поступово тренувальна робота набула системного характеру. Глухівські важкоатлети почали проводити матчеві зустрічі зі спортсменами Шостки та Сум, де вже були досвідчені атлети, майстри спорту й спортсмени різних розрядів. Такі змагання давали змогу перевіряти власні сили, переймати досвід суперників і підвищувати рівень підготовки.
У результаті команда Глухова стала серйозним конкурентом найсильніших важкоатлетів Сумської області. Зростали спортивні результати, а разом із ними — престиж місцевої школи важкої атлетики. Хоча, важка атлетика вимагала від спортсменів не лише сили, а й суворої дисципліни. Тренування доводилося проводити після робочих змін на заводі, поєднуючи фізичні навантаження з виробничими обов'язками.
У 1978 році Володимир Миколайович брав участь у чемпіонаті СРСР з важкої атлетики. Набутий досвід він передавав товаришам по команді, знайомив їх із новими підходами до тренувань і технікою виконання вправ. Згодом почав працювати тренером. Під його керівництвом команда важкоатлетів Глухова стала однією з найсильніших на Сумщині. Колтаков організовував турніри й чемпіонати, на яких учасники демонстрували результати, що відповідали нормативам кандидатів у майстри спорту та майстрів спорту СРСР.
Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук, доцент, директор навчально-наукового інституту філології та історії Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
