Червоний університет, як його звикли називати глухівчани, – це не просто будівля, а справжній символ та візитівка міста. До війни він був осередком знань, куди з'їжджалися студенти з усієї Сумщини, інших регіонів України та навіть з-за кордону. Молодь, яка навчалася тут, приносила в місто нові ідеї, енергію та поштовх до розвитку. Від задуму як притулку до чоловічої гімназії, від пожеж та руйнувань до відновлення, і від сірого фасаду до яскраво-червоного – про це та інше читайте та дивіться далі.
Секрети старих креслень: нездійснені проєкти
Історик Андрій Гриценко розповідає, що забудовники Глухова, родина Терещенків, планували на місці університету зовсім не заклад освіти: "Сучасний так званий Лубінститут, як ми його звикли називати, – це їхній історичний будинок ще щонайменше середини 19-го століття. Приміщення третьої школи, про яку колись ми розповідали, задумувалося як один із їхніх будинків, а потім стало притулком. І ось цей будинок спочатку також мав виконувати таку саму роль, аж третю в списку будинків".
Однак, плани на використання будівлі змінилися через масштабні реформи в другій половині 19 століття. Постало питання створення гімназій.
"Земство і міське самоуправління Глухова прийняли рішення, що в цьому будинку буде розміщуватися чоловіча гімназія", – зазначив історик.
Масштаби університету, який ми бачимо сьогодні, формувалися поступово. Це не була одномоментна споруда, а результат тривалої та кропіткої роботи протягом років.
"Поступово прибудовували рамена. Якщо ми подивимося, то праве менше, ніж ліве. В основному ці сторони розбудовувалися, – пояснив Андрій Гриценко та додав, що є проєкти креслення кінця 19-го століття, які свідчать, що будівля могла бути ще набагато більшою. – Вона проростала більше на захід, постійно прибудовувалися нові класи та кабінети для цієї гімназії. Спочатку вона була 4-класною, потім збільшувалася до 7-ми і навіть стала 8-класною".
Поруч із гімназією планували побудувати лікарню. Вона мала стати ще одним важливим об'єктом для міста, але через брак коштів її так і не звели. Натомість у 1873 році вирішили відкрити Глухівський учительський інститут.
"Корпус, який нині носить номер один серед семи корпусів університету, вважається історичним для Глухівського учительського інституту. Його будівництво тривало декілька років навіть після відкриття самого інституту", – каже він.
Історик зазначає, що університет привертав увагу не лише своїми освітніми можливостями, а й фінансовими умовами навчання.
"Можна було вчитися своєкоштом, але це було дуже дорого. Проте звичайні сільські та міські хлопці могли отримувати доволі високу стипендію, забезпечення житлом та навчанням – і це було великим поштовхом у житті. Тому вони прагнули вчитися саме тут. Якщо говорити про гімназію, то навчання тут було платним, і лише дворяни могли собі це дозволити. Але це було доволі престижно".
Корпус в неоготичному стилі – унікальний для Сумщини
Гімназисти проживали в так званому третьому корпусі університету, який спочатку будувався як гуртожиток.
"Тоді його називали 'пансіон' – зазначив історик та продовжив. – Ми бачимо два поверхи, але фактично їх три, адже є ще підвальне приміщення. Воно зводилося для технічних потреб: кухні, пральні, складських приміщень і житла для персоналу".
Ця будівля також вирізняється своїм архітектурним стилем, що робить її унікальною для Глухова та регіону.
"На відміну від класичного провінційного класицизму, який будували в той час, цей корпус єдиний у Глухові, навіть на Глухівщині, збудований у неоготичному стилі", – зазначив пан Андрій.
Згодом, у цьому корпусі розміщувалася друга та третя школи. Між ними та університетом навіть стояла огорожа.
"Перед цим корпусом було футбольне поле для школярів другої школи. Фактично це були різні організації, які жили окремим життям до кінця 60-х років", – каже історик.
Освітній заклад у вогні
Доля будівель, що нині складають університет, склалася по-різному. Перший корпус, що планувався як лікарня, зберіг своє освітнє призначення до наших днів. Натомість центральний корпус університету, колишня чоловіча гімназія, значно трансформувався, як і західна частина.
"Протягом 1918-1919 років більшовицькі війська, які тут таборувалися, частково спалювали будівлю. Вони розпалювали вогонь із величезних бібліотек, через що університет горів і зазнавав руйнувань", – розповідає Андрій Гриценко та додає, що під час Другої світової війни західна частина була зруйнована внаслідок бомбардування в 1943 році.
Після руйнівного вибуху бомби, що знищила західний корпус університету, будівля довгий час залишалася в напівзруйнованому стані. Радянська влада не спішила відновлювати історичну споруду.
"Ще у 1943-1944 роках студенти та викладачі власноруч відновлювали корпуси, де це було можливо. Так само частково були відновлені інші будинки, але фактично третя школа, поліклініка так звана, практично повністю, і ось цей корпус, вони до 1960-х років 20-го століття, стояли пустками".
Імена, що живуть у стінах
Університет не завжди був таким яскраво-червоним, як зараз. Новий колір для нього обрали відносно нещодавно. До цього фасад був блідо-сірими: "У 2001 році університет отримав статус вищого закладу, у 2008 році – імені Довженка, а з 2009-го – національний статус. І все це пов'язано з ректором, який працює зараз, Олександр Іванович Курок", – розповів історик Андрій Гриценко.
Окрім багатої історії, університет пишається плеядою відомих українців, які навчалися в його стінах. Від художників і письменників до мистецтвознавців і кінорежисерів – тут формувалися таланти.
“Ось ми бачимо, що на честь їхнього навчання тут встановлено меморіальні дошки. Насамперед це брати Нарбути – відомий художник та письменник. Також тут навчався їхній товариш, майбутній мистецтвознавець Федір Ернст. Крім того, серед найвідоміших випускників варто згадати міністра часів Центральної Ради та гетьманату Скоропадського – уродженця Есмані Миколу Василенка. Якщо говорити про найвидатніших випускників цього корпусу, то, безперечно, це Олександр Довженко – всесвітньо відомий письменник, режисер і український патріот”, – підкреслює історик.
Сьогодні, попри повномасштабну війну та близькість до кордону, університет продовжує функціонувати, демонструючи свою стійкість та відданість освітній місії. Студенти навчаються дистанційно, що дозволяє здобувати освіту навіть іноземцям.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
