За зібраними та систематизованими даними, від початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року загинули 234 військовослужбовці, пов'язані з територією колишнього Глухівського району та його громад. Ще 25 військовослужбовців загинули безпосередньо на території або поблизу Глухівщини, захищаючи її від російського вторгнення. Окремо зафіксовано 64 загиблих цивільних мешканців. Таким чином, за наявними даними, загальна кількість загиблих унаслідок російсько-української війни на території Глухівщини або пов'язаних із нею становить 314 осіб, у 2022-2026 рр.
Цифри можуть дещо різнитися, через те, що багато військових народилися в одній громаді, а потім жили в іншій громаді нашої Глухівщини. А, наприклад, О. Поповченко загинув на прикордонні (всього 25), але й він уродженець Глухова, тому порахований один раз.
Більше про загиблих можна прочитати на сторінках україномовної Вікіпедії: https://w.wiki/_a8R9
Війна для Глухівщини має дві географії смерті. Перша — це карта України, на якій від Бахмута й Вугледара до Куп'янська, Херсонщини та Курщини гинули уродженці Глухівщини. Друга — сама Глухівщина, де загинули військові, захищаючи прикордоння, а десятки цивільних стали жертвами російських обстрілів.
234 військових: географія втрат
Особливо показовим є розподіл військових втрат за сучасними територіальними громадами.
Громада Загиблі військовослужбовці:
- Глухівська міська 168
- Березівська сільська 26
- Есманьська селищна 24
- Шалигинська селищна 16
Цифри показують, наскільки великою була мобілізація людського ресурсу Глухівщини. Найбільша кількість загиблих припадає на Глухівську громаду — 168 осіб – колишній районний центр та частину Глухівщини.
Водночас важливо пам'ятати: за кожною цифрою стоїть конкретна людина. У списку — військовослужбовці Збройних сил України, прикордонники, поліцейські, представники інших силових структур, добровольці. Серед них — Герої України, кавалери орденів «За мужність», Богдана Хмельницького, інших державних нагород.
2022 рік: Глухівщина зустріла повномасштабне вторгнення першою
Для прикордонної Глухівщини 24 лютого 2022 року стало не абстрактною датою початку війни, а днем безпосереднього бойового зіткнення. У перший день повномасштабного вторгнення бої відбувалися безпосередньо неподалік Глухова. Серед загиблих були Михайло Несольоний та Андрій Івашко, які загинули під час боїв поблизу міста. Обом посмертно присвоєно звання Героя України.
Того ж дня загинули глухівчани Андрій Багута (в бою в Сумах), Віталій Чалий (на Луганщині), а також пожежний Олексій Гречаник – неподалік Есмані.
Загалом у 2022 році у зведеному нами реєстрі зазначено 36 загиблих військовослужбовців, пов'язаних із громадами Глухівщини, ще троє загинули поблизу, а серед цивільного населення зафіксовано чотири жертви. Це був рік, коли Глухівщина опинилася фактично на першій лінії війни.
2023-й: рік найбільших військових втрат
На другий рік повномасштабної війни втрати, на жаль, зросли. За даними нашого реєстру, в 2023 році загинули 63 військовослужбовці, пов'язані з Глухівщиною; ще п'ятеро загинули поблизу території району. Цивільні втрати становили шість осіб.
Серед полеглих були представники практично всіх громад. Зокрема, вчений-археолог Юрій Коваленко - уродженець Некрасового, що був випускником Глухівського державного педагогічного інституту. Юрій Приймачок із Уздиці, який також закінчив Глухівський національний педагогічний університет та Олександр Рознятовський, який загинув на Харківщині, був випускником ГНПУ ім. О. Довженка.
У цьому ж році загинули військові, які жили та працювали у Глухові, але походили з інших регіонів України. Наприклад, Володимир Крушельницький із 2016 року мешкав у Глухові та служив у 58-й бригаді. Таким чином, поняття «глухівчанин» у пам'яті війни не завжди означає лише місце народження. Це також людина, яка жила тут, створила сім'ю, працювала, навчалася або була частиною місцевої громади.
2024 рік: війна наблизилася до кожного села
У 2024 році в реєстрі зафіксовано 60 загиблих військовослужбовців, пов'язаних із Глухівщиною, ще четверо загинули поблизу. Цивільні втрати становили завеликі і трагічні - 27 осіб. Цей рік особливо виразно показує, що Глухівщина була та залишалася не лише територією, звідки люди йшли на фронт, а й безпосередньою зоною ураження. 1 січня 2024 року російська атака безпілотниками по Есмані призвела до загибелі двох цивільних мешканців. Один із дронів влучив у житловий будинок.
Завжди буде боліти рана жертв гуртожитку Глухівського медичного коледжу, де в ніч з 18 на 19 листопада загинуло 13 переселенців із Есманьської громади: із с. Уланове: Тетяна Чала та її двоє синів – 20-річний Василь Нестерчук і 7-річний Нікіта Чалий, Світлана Орлова та Михайло Харченко, який приїхав у місто за продуктами для себе та односельців, мав переночувати в гуртожитку, а вранці повернутися додому. Із с. Суходіл: 83-річна Тамара Верещагіна та її 59-річний син Володимир Верещагін, а також 83-річна Марія Гейко; із с. Кучерівка: мати та син – 78-річна Марія Яківна та 50-річний Микола Волончуки; із с. Студенок: 49-річна Тетяна Лисенко. Півтора роки вважалася зниклою безвісти Лідія Родителєва-Процик з с. Пустогород, яка в ту ніч перебувала у гуртожитку. Рятувальники знайшли тіло під завалами, але його було неможливо опізнати. Похована 25 червня 2026 року.
Тобто війна забирала життя не тільки на Донеччині, Луганщині, Запоріжжі чи Херсонщині. Вона увірвалась нагло і безпосередньо до будинків мешканців Глухівщини.
2025 рік: фронт наблизився до кордону
Матеріали реєстру демонструють ще одну важливу тенденцію — у 2025 році дедалі більше втрат пов'язані з бойовими діями на північному сході України та Курському напрямку. Від так, серед загиблих — військові, які походили з Глухова та сіл району, але виконували бойові завдання на різних ділянках фронту.
Показовою є історія Дениса Курятникова, уродженця Глухова, який загинув поблизу Іванівки на Дніпропетровщині або Олександра Горбунова, також уродженця Глухова, який загинув унаслідок атаки FPV-дрона чи Дмитра Рябцева, що загинув на Курщині.
Окремий пласт становлять військові, які загинули безпосередньо під час оборони прикордоння.
2026 рік: війна триває — і список пам'яті, на жаль, продовжує зростати
За даними наявного реєстру, у 2026 році вже зафіксовано 24 загиблих військовослужбовці, пов'язаних із громадами Глухівщини, ще шестеро загинули поблизу. Лякає цифра - у 17 цивільних жертв. А це означає, що на п’ятому році з початку повномасштабного вторгнення війна продовжує забирати життя людей, пов'язаних із Глухівщиною.
Серед нових імен — Владислав Троценко, який загинув 2 січня поблизу Дружківки внаслідок удару FPV-дрона.
24 захисники загинули, обороняючи саму Глухівщину
Окрема категорія — військовослужбовці, які загинули безпосередньо на території Глухівщини або поблизу неї. Це принципово важливий показник для розуміння історії нашого регіону. Глухівщина не лише відправляла своїх синів і дочок на фронт — вона, на жаль, є безпосереднім місцем бойових дій, хоч і без відповідного статусу.
Одним із найтрагічніших епізодів стала загибель під час бою біля Білокопитового 16 травня 2022 року Олександра Поповченка - уродженця Глухова, прикордонника та колишнього футболіст.
Ще один важливий аспект — загибель військових, які прибули обороняти прикордоння з інших регіонів України. Так, 25 серпня 2023 року між селами Мишутине та Ходине внаслідок мінометного обстрілу загинули четверо військовослужбовців 101-ї окремої бригади територіальної оборони. Отже, історія оборони Глухівщини — це історія не тільки її уродженців. Це також історія військових з інших областей України, які загинули, захищаючи цей прикордонний край.
64 цивільні жертви: ціна війни для тих, хто не був на фронті
Не менш важливою є цивільна складова втрат. За зібраними нами даними, на території громад міста та сіл Глухівщини загинули 64 цивільні особи. Ці смерті стали наслідком артилерійських, мінометних, ракетних та безпілотних атак, а також інших воєнних злочинів.
Зокрема, в січні 2023 року в Кучерівці Есманьської громади внаслідок обстрілу загинули 20-річна Анна Сатаніна та її батько Микола Іванович. Анна загинула, прикривши собою чотирирічного сина. У липні того ж року поблизу Ходиного Шалигинської громади російський обстріл забрав життя жінки та її 22-річного сина.
У серпні 2023 року в Сварковому загинула 82-річна Олександра Олейніченко, яка перебувала у власному будинку під час артилерійського обстрілу.
Ці історії особливо важливі для розуміння характеру війни: серед її жертв — не тільки військові, а й діти, батьки, літні люди, працівники підприємств, водії, медики та інші цивільні.
Від 2014 року: пам'ять почалася задовго до 24 лютого
Російсько-українська війна триває від 2014 року, і серед перших загиблих, пов'язаних із Глухівщиною, були дев’ятеро військовослужбовців наших земляків, які загинули в боях на Донбасі або померли від отриманих під час війни поранень.
Серед них:
- Олексій Приходько — загинув 24 червня 2014 року;
- Олександр Ткаченко — загинув 11 липня 2014 року;
- Сергій Абрютін із Ходиного — загинув 29 грудня 2014 року;
- Олексій Комаров — загинув 12 лютого 2015 року під Дебальцевим;
- Олексій Цигикал із Перемоги — помер 17 квітня 2015 року від травм після автомобільної аварії;
- Андрій Казіонний з Обложок — помер 27 вересня 2015 року під час несення служби;
- Віталій Гончаров, який мешкав у Кучерівці, помер 6 лютого 2016 року;
- Олексій Гребенюк — помер 17 грудня 2018 року;
- Олексій Лазаревич із Глухова — помер 13 квітня 2020 року під час служби на Донбасі.
Ці імена утворюють перший пласт сучасної військової пам'яті Глухівщини — ще до того, як 24 лютого 2022 року масштаб війни змінився докорінно.
Що говорять цифри
Якщо поглянути на втрати не через окремі історії, а як на статистичну картину, можна побачити кілька важливих тенденцій.
Перша — різке зростання втрат після 24 лютого 2022 року.
За роками це виглядає так:
Рік/ Загиблі військові/ Загиблі цивільні/ Загиблі військові на Глухівщині
- 2014/ 3/ 0/ 0
- 2015/ 3/ 0/ 0
- 2016/ 1/ 0/ 0
- 2017/ 0/ 0/ 0
- 2018/ 1/ 0/ 0
- 2019/ 0/ 0/ 0
- 2020/ 1/ 0/ 0
- 2021/ 0/ 0/ 0
- 2022/ 36/ 4/ 3
- 2023/ 63/ 6/ 5
- 2024/ 60/ 27/ 4
- 2025/ 42/ 10/ 7
- 2026/ 24/ 17/ 6
- Разом 234/ 64/ 25
Друга — 2023–2024 роки стали піковими за військовими втратами.
У 2023 році зафіксовано 63 загиблих, у 2024-му — 60. Це відображає масштаб бойових дій на Донеччині, Луганщині, Запоріжжі та інших напрямках, де воювали уродженці та мешканці Глухівщини.
Третя — у 2024–2026 роках суттєво зросла частка цивільних втрат.
Якщо у 2022 році в реєстрі зазначено чотири цивільні жертви, то у 2024 році — вже 27, а у 2026 році (менш ніж за 8 місяців) — 17. Це ще раз показує, наскільки небезпечною залишається наша з вами прикордонна територія. Глухівщина як прикордонний регіон фактично стала частиною фронту
Географія загибелі військових із Глухівщини охоплює практично весь схід і південь України.
У списку постійно повторюються Бахмут, Авдіївка, Вугледар, Куп'янськ, Попасна, Лисичанськ, Кремінна, Мар'їнка, Запорізький напрямок, Херсонщина, Чернігівщина, Сумщина. Але особливістю Глухівщини є те, що до цієї географії додалася і власна територія.
У перші години повномасштабного вторгнення бої відбувалися біля Глухова. У наступні роки обстріли та атаки безпілотниками стали частиною повсякденності наших прикордонних громад. Тому історію війни Глухівщини не можна розділити на «фронт» і «тил». Для нашого регіону вони фактично злилися.
322 — це не просто число
322 загиблих — це статистична межа, яка дозволяє оцінити масштаб трагедії. Але водночас це число не може передати всього.
За ним — 322 життя, 322 родинні історія, сотні дітей, батьків, дружин, чоловіків, братів і сестер, які втратили найдорожчих. За ним — учителі й студенти, футболісти й поліцейські, прикордонники й пожежники, трактористи й підприємці, викладачі й робітники.
Серед загиблих є випускники та працівники Глухівського національного педагогічного університету, коледжів, шкіл та інших закладів освіти. Наприклад, у перші дні вторгнення загинув Андрій Івашко, який навчався у Глухівському НПУ; Олексій Гречаник був випускником професійно-педагогічного коледжу; Юрій Коваленко та Юрій Приймачок були випускниками педагогічного університету.
Наша з вами пам'ять про полеглих — це водночас пам'ять про історію самого міста та його сіл. А пам'ять має бути персональною. Запропонований нами реєстр на сторінках україномовної Вікіпедії: https://w.wiki/_a8R9 з часом стане джерелом для майбутніх дослідників історії Глухівщини. Він дозволить відтворити, як саме війна вплинула на кожне місто, село та родину.
Водночас цей список не є остаточним. Частина інформації уточнюється, з'являються нові відомості про обставини загибелі, посмертні нагороди, місця поховання, а інколи — про військових, смерть яких стала відома лише через тривалий час. Тому реєстр потребує постійного оновлення.
Соняшник пам'яті — для кожного з них
У 2019 році держава встановила 29 серпня як День пам'яті захисників України саме для гідного вшанування військовослужбовців і добровольців, які загинули за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
Український інститут національної пам'яті наголошує, що соняшник став символом цієї дати через події Іловайської трагедії 2014 року. Водночас соняшник символізує не лише смерть, а й життя — життя України, за яке боролися та віддавали своє життя її захисники.
Для Глухівщини цей символ сьогодні має особливе звучання. Бо за соняшником пам'яті — не лише Іловайськ.
За ним — Глухів, Білокопитове, Ходине, Есмань, Кучерівка, Сваркове, Полошки, Некрасове, Береза, Слоут, Дунаєць, Уздиця, Обложки та десятки інших населених пунктів. За ним — усі ті, хто не повернувся додому.
322 життя — це ціна, яку Глухівщина вже заплатила за право залишатися українською.
Схилимо голови перед кожним із них. Пам'ятаємо. Називаємо поіменно. Не забуваємо.
Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук, доцент, директор навчально-наукового інституту філології та історії Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
