У 1996 році, три десятиліття тому, Глухів був зовсім іншим. Місто вже п'ять років жило в незалежній Україні, але повсякденність залишалася складною. Старі підприємства втрачали звичні радянські ринки, змінювалася система управління, з'являлися нові форми господарювання, а люди звикали до зовсім іншої держави, економіки та грошей.
Водночас саме 1996 рік став одним із ключових у становленні української державності. 28 червня Верховна Рада ухвалила Конституцію України, а у вересні в обіг увійшла гривня.
Глухів і Глухівщина у перехідний час
На початку 1996 року Глухів уже був містом незалежної України. Радянські символи й назви ще значною мірою залишалися частиною міського простору, але система влади та економічного життя вже докорінно змінилася. Містом у цей період керував Микола Деркач, який обіймав посаду міського голови з 1994 до 2003 року.
На відміну від 1986 року, коли міське життя визначали п'ятирічні плани, державні підприємства та централізоване будівництво, у 1996-му дедалі більше значення мали приватна ініціатива, нові економічні відносини, податки, підприємництво та пошук роботи. Саме тому Глухів 1996 року варто розглядати не як «ще один рік» історії міста, а як один із перших років формування нового українського суспільства.
Про перші 5 років незалежності тут більше:
А про 1986 рік тут:
Підприємства в новій економіці
Глухів вступив у незалежність із потужною промисловою спадщиною. Ще в 1980-х роках у місті працювали завод агрегатних вузлів, «Електропанель», підприємства харчової промисловості, завод засобів обчислювальної техніки, підприємства вторинної сировини та інші виробництва. Однак у 1990-х роках економічне середовище докорінно змінилося. Підприємства, які раніше працювали в межах єдиної союзної системи постачання і збуту, мусили пристосовуватися до ринкових умов.
Більш промовистим є приклад Глухівського коноплезаводу. Підприємство, яке свого часу було одним із важливих виробників продукції з конопель, у середині 1990-х роках занепало.
Зміни 1996 року відбувалися не лише на заводах і в державних установах. У місті поступово формувалася нова фінансова інфраструктура. 27 березня 1996 року в Глухові відкрили філію поштово-пенсійного банку «Аваль». Для міста це було показовим явищем: поруч із традиційними державними установами та Ощадбанком починали працювати нові комерційні банки, що обслуговували підприємців, організації та населення.
Більш того, з 1996 року Глухів представляла футбольна команда саме з назвою «Аваль», яка посіла третє місце в чемпіонаті Сумської області.
Глухівські волейболісти
Такі зміни добре показують, наскільки швидко в середині 1990-х років змінювалося саме поняття грошей і фінансового життя. Якщо раніше більшість людей отримувала зарплату на державному підприємстві й користувалася переважно ощадною книжкою, то тепер у повсякденність входили комерційні банки, підприємницькі рахунки, кредити та нові форми розрахунків.
Місто магазинів, кіосків і черг
Архівні документи дозволяють побачити Глухів 1996 року навіть через назви звичайних міських закладів. У фондах Державного архіву Сумської області зберігаються документи кафе «Зустріч», кафе «Глухів», готелю «Глухів», магазинів «Мрія» та «Райдуга», а також інших торговельних підприємств.
Вже на той час приватна торгівля вже була помітною частиною міського життя. В архівному переліку фігурує, наприклад, мале приватне підприємство «Нескі-Україна-Сервіс», що працювало протягом 1994–1997 років. З’являлися й нові приватні магазини та підприємства.
Отже, 1996-й був перехідним роком: радянський дефіцит ще не зник із пам’яті людей, але сама торгівля вже швидко ставала ринковою, адже інфляція майже зупинилася.
Утім для звичайного глухівчанина чи жителя Глухівщини економічні зміни означали дуже конкретні речі: нестабільність заробітків через інфляцію, затримки виплат, необхідність шукати додаткові джерела доходу, появу приватної торгівлі та поступове зникнення звичного радянського дефіциту разом із появою іншої проблеми — високих і нестабільних цін.
1996-й — рік гривні
Для кожної української родини 1996 рік запам'ятався ще й грошима. З 2 до 16 вересня 1996 року в Україні відбулася грошова реформа. Український карбованець замінила гривня, а розмінною монетою стала копійка.
Для мешканця Глухова це була не абстрактна економічна реформа. Це означало нові купюри в кишені, перерахунок цін у магазинах, нові цифри на цінниках і необхідність звикати до іншої грошової системи. Поява гривні стала одним із найпомітніших символів того, що Україна справді формує власну державність.
Конституція України — нова сторінка
Ще однією визначальною подією року стало прийняття Конституції України. 28 червня 1996 року Верховна Рада ухвалила Основний Закон України. Конституція визначила Україну як суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу.
Для глухівчан - громадян незалежної України це теж було частиною повсякденного життя нової держави. Школи, педагогічний інститут, лікарні, органи влади, підприємства й громадські організації поступово переходили на українську нормативно-правову систему.
Освіта: Глухівський педінститут шукав нову роль
Одним із найважливіших осередків життя міста залишався Глухівський державний педагогічний інститут імені С. М. Сергєєва-Ценського. У 1996 році на посаду ректора інституту було обрано кандидата філософських наук, доцента Володимира Федоровича Чирву – чудового організатора, сильну і вольову людину. Він за короткий час в надзвичайно складних економічних умовах зумів мобілізувати колектив інституту на перетворення навчального закладу у центр освіти, науки і культури регіону.
У 1996 році заклад вищої освіти уже працював в умовах незалежної України й поступово перебудовував зміст освіти. Особливо помітними ці процеси були в суспільних дисциплінах. Наприклад, історик Валерій Бєлашов у 1993–1996 роках удосконалював курси історії України, історичного та мистецтвознавчого краєзнавства, проблем міжнаціональних відносин. Саме в цей час у навчальному процесі поступово утверджувалося нове бачення української історії.
10 вересня 1996 року рішенням ученої ради інституту Валерію Івановичу було присвоєно вчене звання доцента кафедри суспільних наук. Того ж року кафедра отримала нову назву — кафедра соціально-економічних дисциплін. Так, в університетському середовищі формувалося нове покоління викладачів та студентів, для яких історія України вже не мала бути лише частиною радянського ідеологічного канону.
Зміни відчувалися і в школах міста та району. Саме 1996 року всі вони офіційно зміни назву та стали називатися загальноосвітніми школами І–ІІІ (одинадцятилітками) або І–ІІ ступенів (дев’ятилітками).
Для педагогів це був не просто формальний запис у документах. Освіта поступово звільнялася від радянської моделі виробничого навчання, змінювалися програми, підручники та зміст суспільних дисциплін. Випускники цього року були одним із перших поколінь, яке навчалося вже в умовах незалежної України.
Глухівщина відкривала власну історію
Саме в 1990-х роках у місті особливо активно розвивався інтерес до історії Глухова як гетьманської столиці. У 1992 році, до тисячолітнього ювілею міста, Валерій Бєлашов видав дослідження «Глухів — забута столиця гетьманської України». А 1996 року в Глухові вийшла праця В. Бєлашова «Глухів — столиця гетьманської Лівобережної України» обсягом 216 сторінок. Її підготовка стала частиною активного переосмислення гетьманського минулого міста вже з позицій незалежної України.
А в грудні 1996 року в Глухові відбулася Всеукраїнська науково-освітня конференція, присвячена 300-річчю від дня народження Якова Марковича, 130-річчю від дня народження Михайла Грушевського та 60-річчю Інституту історії України НАН України. До матеріалів конференції увійшла, зокрема, стаття тодішнього міського голови Миколи Деркача «Гетьманська столиця Глухів — в минулому і сучасному».
Це дуже характерна риса Глухова 1996 року: місто вже не просто жило своїм минулим — воно активно переосмислювало його в українському національному контексті.
Культурне життя: театр «Пілігрим»
У незалежній Україні поступово змінювалося й культурне середовище. Наприклад, 1996 року народний театральний колектив «Пілігрим», створений при Глухівському районному будинку культури у 1990 році, за результатами обласного фестивалю «Театральна весна» отримав звання «Народний» за виставу «Сестра моя Русалонька» за п'єсою Л. Разумовської.
Це був час, коли культура дедалі більше ставала простором для вільнішого самовираження. Поруч із традиційними будинками культури та художньою самодіяльністю виникали нові театральні, музичні й молодіжні ініціативи.
Що відбувалося в селах
На селі зміни були, можливо, ще відчутнішими. Радянська колгоспна система поступово трансформувалася. У середині 1990-х років селяни отримували земельні паї, а колективні господарства починали змінювати організаційно-правові форми. Якраз 1996 року оформлювалися сертифікати на право на земельну частку (пай). Наприклад, на території Фотовизької сільської ради членам САПТЗТ «Іскра» видавали сертифікати на право на земельну частку. Один із таких сертифікатів був зареєстрований 1 жовтня 1996 року. Розмір паю становив 10,72 умовних кадастрових гектара. Сертифікат було видано на підставі розпорядження голови Глухівської районної державної адміністрації від 4 вересня 1996 року.
Інший документ засвідчує, що на території Шалигинської селищної ради наприкінці 1996 року оформлювалися сертифікати на паї членам САПТЗТ імені Ілліча. Один із таких сертифікатів, зареєстрований 30 грудня 1996 року, передбачав земельну частку розміром 4,64 умовних кадастрових гектара.
Для конкретної людини це була не просто адміністративна процедура. Вона означала зміну статусу селянина та його зв'язку із землею після десятиліть колгоспної системи. Адже, земля, яка десятиліттями перебувала в колгоспній системі, поступово ставала об'єктом індивідуального права власності.
У селах змінювалося не лише господарство
Перехідний період відбивався і на духовному житті. Показовим є приклад села Уздиця. Після знищення старого храму місцеві жителі з 1991 року почали власними силами відновлювати церковне життя. До будівництва нового храму долучився місцевий колгосп «Піонер». І саме 1996 року в новозбудованому храмі Святого архистратига Михаїла було розпочато богослужіння. Також нову церкву було відкрито 21 вересня 2006-го і в с. Слоут.
Церква в Слоуті
Це був характерний процес для першого десятиліття незалежності: разом із перебудовою економіки в селах відновлювалися релігійні громади, ремонтувалися або будувалися храми, поверталися релігійні традиції, які в попередні десятиліття були обмежені радянською владою.
Ще один важливий приклад — Глинська Пустинь біля Соснівки. Монастир, закритий радянською владою в 1962 році, був відновлений у 1994 році, а 1996-го отримав статус ставропігійного.
Глинська пустинь
Медицина: пам'ять про покоління лікарів
1996 рік був важливим і для медичної історії міста. 27 квітня 1996 року в Глухові помер Віктор Мелехін — уродженець міста, який у 1960–1977 роках очолював Глухівську центральну районну лікарню та в 1974 році отримав звання «Заслужений лікар УРСР». За час його роботи в Глухові було збудовано нові лікарняні корпуси та впроваджувалися нові методи лікування.
Того ж року відбулася зміна керівництва Глухівського медичного училища: з 1996 року його директором став В. Г. Кузнецов. Тож медицина Глухівщини в 1996 році поєднувала пам'ять про покоління лікарів, які створювали її систему, з необхідністю працювати вже в нових економічних умовах.
Яким був звичайний день глухівчанина у 1996 році
Якщо уявити Глухів 1996 року очима звичайної родини, то це буде місто великих контрастів. На вулицях уже їздили автомобілі нових для України іномарок, з'являлося дедалі більше приватної торгівлі. У магазинах можна було побачити товари, які ще десять років тому були дефіцитом. Але водночас грошей часто не вистачало, підприємства переживали кризу, а стабільність радянської зарплати залишилася в минулому.
Люди вчилися жити по-новому: хтось відкривав власну справу, хтось працював на підприємстві, хтось займався торгівлею, хтось виїжджав на заробітки.
Діти продовжували ходити до школи, студенти — навчатися в педінституті та медучилищі чи технікумі, люди відвідували бібліотеки, будинки культури й театр. Але навколо них уже формувалася інша країна.
1996-й: покоління нової України
Особливо цікаво сьогодні поглянути на тих, хто народився саме 1996 року. Адже 1996-й особливо цікавий тим, що дитинство дітей, народжені цього року припало на перше десятиліття державної незалежності, а повноліття (18 років) на початок війни на Сході України, а дорослість — на час російсько-української війни.
Серед уродженців Глухова та Глухівщини 1996 року є чимало тих, чиї долі стали частиною новітньої історії краю. Денис Щербаков народився 7 жовтня 1996 року в Глухові. Закінчив школу № 6, а потім Глухівський агротехнічний фаховий коледж за спеціальністю «технік-електрик». З дитинства мріяв про військову службу. Загинув 30 липня 2022 року, захищаючи Україну, у віці 25 років.
Максим Нечипоренко народився 6 липня 1996 року в Глухові. У дорослому житті став прикордонником, служив у Державній прикордонній службі України. Загинув 27 січня 2023 року поблизу Іванівського на Донеччині.
Максим Кудряшов народився 11 лютого 1996 року в селі Первомайське Глухівського району. Загинув 29 жовтня 2023 року під час бойових дій на прикордонні Сумщини.
Андрій Білий народився 17 квітня 1996 року в селі Полошки. Навчався у місцевій школі, потім — у Глухівському агротехнічному коледжі, де здобув професію електрика. Після строкової служби повернувся до цивільного життя, але після початку повномасштабного вторгнення знову став до лав ЗСУ. Загинув 17 вересня 2024 року.
Євгеній Єчко народився 24 вересня 1996 року в Глухові. Навчався у школі № 1, потім — у Глухівському медичному училищі, а згодом вступив до Харківського медичного університету. Працював фельдшером екстреної медичної допомоги. У 2026 році став військовим медиком і помер у Чернігові.
Ці біографії показують особливість покоління 1996 року: вони народилися вже в незалежній Україні, здобували освіту в українських навчальних закладах і в дорослому віці стали її захисниками та медиками.
Так 1996 рік можна назвати роком, коли незалежність починала ставати повсякденною реальністю. Для когось вона була новою купюрою в гаманці, для когось — українським підручником історії, для когось — земельним сертифікатом, для когось — можливістю започаткувати власну справу. А для цілого покоління дітей, які народжувалися тоді в Глухові та селах Глухівщини, незалежна Україна стала єдиною країною, яку вони знали у дорослому житті.
Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук, доцент, директор навчально-наукового інституту філології та історії Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
