Ще кілька десятиліть тому дістатися з Глухова у більшість міст, як області, так і України, можна було не лише машиною чи автобусом. Над містом регулярно злітали літаки – і не військові, а цивільні. Ще багато хто пам’ятає, як Глухівський аеродром був частиною розгалуженої системи місцевих повітряних ліній. Для сучасної людини це може здаватися неймовірним, але у 1960–1980-х роках мешканці Глухова могли придбати авіаквиток у центрі міста, сісти в автобус до аеропорту й менш ніж за годину опинитися в Сумах.
В останню суботу серпня відзначається День авіації України відповідно до Указу Президента України від 16.08.1993 року за № 305/93. Гарна нагода пригадати, як Глухів був авіаційним…
Від перших польотів до пасажирського аеропорту
Історія глухівського аеродрому розпочалася ще на початку 1930-х років. За даними краєзнавця Ігоря Сбитного, місцева організація «ОСОАВІАХІМ» обладнала ґрунтовий аеродром на східній околиці Глухова. У ті роки авіація була для більшості містян дивовижним явищем. У вихідні сюди прилітав із тодішнього обласного центру – Чернігова – літак У-2, а місцевим передовикам виробництва організовували ознайомчі польоти. Подивитися на літак збиралося чимало глухівчан.
Під час Другої світової війни аеродром використовували військові. У вересні 1941 року тут базувалися радянські штурмові авіагрупи, які завдавали ударів по німецьких військах. Після окупації Глухова аеродром розширили німці та використовували його винищувальні підрозділи. Після визволення міста в 1943 році тут знову з'явилися радянські літаки, хоча згодом військова авіація перебазувалася на інші польові майданчики.
Однак справжня «мирна» історія глухівської авіації почалася вже у післявоєнні роки.
Із Глухова в Суми за 45 хвилин
У 1950-х роках розпочалося регулярне пасажирське авіасполучення між Глуховом та Сумами. На аеродромі спорудили невеликий будинок із радіостанцією, а наземне обслуговування фактично забезпечувала одна людина – начальник аеродрому І. Шаров, який протягом десятиліть відіграватиме важливу роль у розвитку повітряного сполучення Глухова.
Першими пасажирів перевозили невеликі літаки У-2 та По-2. У них, крім кабіни пілота, була невелика пасажирська кабіна лише на двох осіб. Пасажири сиділи навпроти один одного, а зверху їх накривав прозорий ковпак. Зате огляд під час польоту був чудовим.
У-2, По-2 літаки
Політ на такому літаку був зовсім не схожий на сучасну подорож авіалайнером. Легкі машини відчували кожну повітряну яму, а сильний вітер міг неабияк потрясти літак. Узимку літаки встановлювали на лижі, але виникала інша проблема — як дістатися від аеродрому до міста через снігові замети. Попри це, охочих літати було багато. Причина була дуже проста: автомобільне сполучення із Сумами тоді ще не було таким розвиненим, а залізнична подорож могла перетворитися на багатогодинну поїздку з кількома пересадками.
Нове місце — новий аеропорт
На початку 1960-х років летовище перенесли на інше місце — у район Київського шляху. Старий аеродром невдовзі зник із карти міста. У 1970-х роках на його місці спорудили великий м'ясокомбінат.
Нове летовище поступово облаштовували. З'явився будинок із пасажирською кімнатою та авіаційною касою, була облаштована злітна смуга. У центрі Глухова працювала каса «Аерофлоту», а від залізничного вокзалу до аеропорту почав курсувати міський автобус. Таким чином, авіаподорож ставала дедалі доступнішою та організованішою.
«Кукурузник», який з'єднав Глухів із Сумами
Поступово основним літаком місцевих авіаліній став легендарний Ан-2 – машина, яку в народі називали «кукурузником». У радянській системі цивільної авіації Ан-2 був справжньою робочою конячкою. Його використовували для пасажирських перевезень, сільськогосподарських робіт, поштових та інших завдань. Для місцевих аеродромів він був особливо зручним завдяки можливості працювати з відносно невеликих злітно-посадкових майданчиків.
АН-2 на Ямпільському аеродромі
Глухів був пов'язаний із Сумським авіапідприємством. За даними історії Сумського об'єднаного авіазагону, у 1959 році його парк поповнили Ан-2 та Як-12, а на початку 1980-х Глухів входив до числа приписних аеродромів місцевих повітряних ліній поряд із Конотопом, Серединою-Будою та Шосткою. Сумський авіазагін на початку 1980-х рр. мав дві ескадрильї Ан-2 – понад 40 літаків – та окрему вертолітну ескадрилью з 28 вертольотами Мі-2.
Швидше, ніж автобусом
Для тогочасного пасажира головною перевагою літака була швидкість. За спогадами, опублікованими Ігорем Сбитним у виданні Національного заповідника «Соборний майдан», автобусний квиток із Глухова до Сум коштував 3 рублі, а дорога займала близько трьох годин. Авіаквиток був удвічі дорожчим — 6 рублів, зате переліт тривав лише 45 хвилин.
Тобто пасажир фактично обмінював додаткові 3 рублі на понад дві години заощадженого часу. У перерахунку на сьогоднішню купівельну спроможність автобусний квиток коштував би близько 500 гривень, а авіаквиток – близько 1000 гривень.
Розклад руху літаків, що вилітають з Сумського аеропорту, з 1 жовтня по 31 грудня 1986 року.
На його основі встановлено, що Ан-2 ЩОДНІ (крім неділі) літали із Сум до Ямполя (через Глухів) двічі на день.
Перший рейс: 07:50 — Суми → 08:45 — Ямпіль, зворотний — 10:45. Другий: 10:05 — Суми → 11:00 — Ямпіль, назад — 13:05.
Маршрут літака проходив через Глухів - Будищі - Тьоткіне - Суми. При цьому глухівський аеропорт обслуговував не лише рейс до Сум. Тут могли сідати літаки, що прямували за маршрутами Шостка - Суми, Ямпіль - Суми та Середина-Буда - Суми, а глухівчани могли скористатися цими рейсами за наявності вільних місць.
У 1970-х роках існував навіть рейс Глухів - Харків із посадкою в Сумах. Для невеликого районного центру це було досить серйозне транспортне сполучення.
Квиток на літак
Як виглядала авіаподорож із Глухова
Уявімо звичайного глухівчанина 1970-х років, якому потрібно було терміново потрапити до Сум. Спочатку він міг придбати квиток у касі «Аерофлоту» в центрі міста. Потім дістатися до залізничного вокзалу й сісти на автобус, який прямував до аеропорту.
Скріншот із відео 1993 року. Раніше тут продавали квитки на літаки
Далі – невелика зала очікування, посадка в Ан-2, гуркіт двигуна, розбіг по злітній смузі – і вже через кілька хвилин Глухів залишався внизу.
У салоні Ан-2 було далеко не так тихо й комфортно, як у сучасному пасажирському літаку. Зате подорож давала те, чого не міг запропонувати ні автобус, ні потяг, – вид на Глухів і навколишні села з висоти пташиного польоту. Саме тому для багатьох пасажирів політ був не лише способом пересування, а й маленькою подією.
При цьому авіація виконувала не лише пасажирську функцію. Літаки Ан-2 та інша мала авіаційна техніка широко використовувалися в сільському господарстві та інших сферах. Саме тому для багатьох мешканців навколишніх сіл звук літака в небі був звичною частиною життя.
Історія Сумського авіазагону підтверджує масштаб цієї системи: у його складі в різні роки працювали десятки Ан-2, частина з яких експлуатувалася до початку 1990-х років.
Коли літаки перестали літати
Розквіт місцевої авіації припав на післявоєнні та наступні десятиліття часів СРСР, але з початком економічної кризи кінця 1980-х – початку 1990-х років система почала занепадати.
Після розпаду СРСР і ліквідації колишньої системи «Аерофлоту» регулярне пасажирське авіасполучення з Глуховом припинилося. Глухівський аеропорт, який десятиліттями був частиною транспортної мережі Сумщини, фактично перестав виконувати свою основну функцію.
Проте авіаційна історія Глухова на цьому не закінчилася. На початку 2000-х років почав працювати аероклуб. У небо знову піднявся Ан-2 – цього разу вже не для регулярного пасажирського маршруту, а для авіапрогулянок і парашутних стрибків. Польоти тривали до трагічної загибелі парашутистки у 2012 році, після чого діяльність аероклубу була призупинена. Факт використання території аеродрому для парашутної підготовки у 2012 році підтверджується і матеріалами кримінального провадження, де згадується стартовий командний пункт ГДПК «Авіакомпанія» на Київському шляху.
Від так, Глухів мав своє летовище, свої авіарейси і своє місце на карті повітряних шляхів Сумщини. Історія цього аеропорту нагадує, наскільки іншою – і водночас наскільки мобільною – була повсякденність нашого міста ще кілька десятиліть тому.
Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук, доцент, директор навчально-наукового інституту філології та історії Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
